Чтение онлайн

все йшло нормально, доки мен не показали мй новий одяг. Уявть соб придворного слугу 17 столття, додайте удвч бльше мережива, рюшв та бантикв. Не знаю як там одягаються мсцев чоловки, не вдмовився б навть вд того вбрання, яке носить лорд Улайт, але в ТАКОМУ я ходити не буду нколи! Вдчуваю себе дитячою цукеркою в яскравй обгортц. Чого це вони на мене так дивляться? Н, я бути цукеркою не збираюся. свою цукерку не дам! Заберть звдти сво руки! Не доводть до грха, я не хочу вас калчити! Халепа! Я зрозумв, що без розкриття сво особистост утекти не вдасться.

Ох, як же в мирному житт все складно: на вйн ти чтко знаш свого ворога не обмежений у засобах! А тут ти просто не маш права вдбиватися. В цей момент я як нхто нший розумв тих танкств, у яких на лн вогню стоять цивльн, будь-яка дя для них закнчиться трибуналом. Як би я не

блокував реакц тла, гнв всередин наростав. Ще трохи, я пду зривати злсть на всх, хто буде поблизу. Тому вихд для мене був лише один.

Попросивши жнок зачекати секунду, я пдйшов до монолтно кам'яно колони з усього маху гепнувся в не головою, змтувавши непритомнсть. Насправд ж ммкрил на лоб, маючи властивост неньютонвсько рдини, погасив бльшу частину удару, який мг би зашкодити неукрпленому черепу парубка. Я ж просто вдключив бльшсть органв чуття моторику, залишивши лише слух. Мг би просто так вдрубитися, без ударв, але що б тод про мене подумали? Я - спецназвець, котрий пройшов через пекло Третьо Свтово вйни, пережив нашестя прибульцв дав м вдсч - просто не маю права непритомнти на очах жнок. Тому нехай краще думають, що я твердолобий, нж вважатимуть якимось розмазнею. Звсно ж це дйство вдняло в мене ще деяку частину наноботв, яких без того було мало, тому в майбутньому мен доведеться уникати використання свох систем, заощаджуючи хнй ресурс та обмежуючись лише органчним тлом. Але заради ТАКОГО я готовий пожертвувати частиною ресурсв. якщо вже мен доведеться подихати, то я зроблю це як справжнй вон, а не як блазень! Та й смикатися зараз для мене нема сенсу - дагностика усх систем займе дуже багато часу, впродовж якого вносити змни у свою структуру я не зможу. Тому залишаться лише розслабитися й спробувати отримати бодай якесь задоволення.

Нарешт шарудння одягу стихло лед Майя пшла за королевою. Щойно двер за нею зачинилися, як служниц взялися обговорювати ус мо якост, особливу увагу придляючи тому, наскльки я симпатичний та який у мене великий... Напевно Мзайя вже розказувала м байки про те, що витворяла з мом непритомним тлом. А ось начальство йде - я хн кроки вже добре навчився розрзняти. Служниц це теж почули швидко прибрали слди свох оглядин. Не до кнця, але мен чомусь здаться, що вони зробили це навмисне: навряд чи розстбнута ширнка сприя пдвищенню авторитету в очах начальства. Втм, у мене вже достатньо ммкрилу, аби приховати цей недолк. Скрипнули двер, а я пдриваюся з лавки, вдаючи вбит намертво рефлекси. На себе намагався не дивитися, але поки прибирав цей маленький казус - гнв знову пдняв голову. Напевно в цей момент система глюканула видала щось на обличч, бо жнки перелякано вдсахнулися вд мене. Але от що цкаво - щойно перша особа держави увйшла в примщення, вони вже зайняли свою звичну позу слухняност, навть я б зараз не змг сказати, що секунду тому вони були готов...

– О, вигляда непогано.
– вдволк мене вд роздумв голос млко королеви, чим викликала чергову хвилю злост.

– Дйсно.
– погодилася Кайя, з деяким здивуванням розглядаючи оновленого мене.

– Тепер, коли ти схожий на людину, ми можемо поговорити серйозно. Тво м'я ми вже знамо. Розкажи ще щось про себе.

– Звати - Масаке Кейнс.
– стримуюся як тльки можу, говорю коротко, намагаючись не перекривлювати слова.
– Позивний - Кей. Займався - виживав.

– Це як?

– Зруйнований свт. Шукав ресурси. Полював.

– Ти колись вбивав?
– поцкавилася Кайя.

– Так.

– Ага, то ти в нас боць...
– Лашура на мить задумалася.
– Ти напав на особу королвсько кров. За таке на тебе чека шибениця. А оскльки дватися тоб нкуди...

Знала б ти, двко, через що я пройшов - так би не казала. Хоча нема нчого дивного в тому, що вона користуться 'батогом та пряником'. Можуть минати столття, можуть змнюватися свти, але людська природа залишаться такою ж, як тисяч рокв тому. До чого ус ц слова про дружбу взамопдтримку, коли в обох опонентв нож за спиною? Особисто мен це набридло ще в першй частин сво трилог, тод я змнив свй пдхд. Практика показу, що за вдсутност дороги в хащах простше взяти бульдозер. Ось так я: бльше не шукаю обхдних шляхв - з достатньою клькстю сили вони мен бльше не потрбн!

– Але я можу закрити на це оч, якщо ти присягнеш на врнсть мен. Будеш мом слугою. Лакей, це дуже...
– ах ти ж курва малолтня!

– Н!

Люблю шокувати оточуючих!

Не тако реакц вд мене чекали. Незворушною залишилася лише старша ттка, котру тут називають Майю. Кайя одразу схопилася за меч. Служниц ж обступили королеву, займаючи позиц з бокв. Лашура ж узагал заклякла з квадратними очима - напевно шаблон зрвало.

– Тоб так кортить повисти на шибениц?
– трохи вдйшла вд несподванки королева.

– Це погроза?
– розглядаю свй кулак, демонстративно випускаючи одне лезо.
– Чи обцянка?

– Ми тебе врятували!

– Не врятували. Зберегли час. За це - дякую. Але зрвали полювання. Мг взяти корабель. лицаря. Ще й принизили.
– показую на свй клоунський прикид.

– Бути слугою королеви, це винагорода, а не образа!
– вигукнула Кайя, прикриваючи собою нахабне двчисько.

– Служба, це винагорода? Рабом не буду. Нколи!
– з рзким звуком випускаю другий пазур, змушуючи присутнх здригнутися, а Кайя взагал ледве не кинулася в бй.

– Стоп!
– зупинила Лашура.
– Ти хоч розумш, вд чого вдмовляшся? Ти втрачаш свй диний шанс...

– Нчого не втрачаю. Нчим не ризикую. У вашй компан - не зацкавлений.

– А якщо я не захочу тебе вдпускати?
– рзко випускаю трет лезо, вже готуюся перейти до мануальних пояснень, але двчинка одразу ж вдступа.
– Спокйно, я лише пожартувала.

– Жартв не розумю. Говори конкретно - чого хочеш?

– Скажмо так: мен потрбна пдтримка. Силова. У мене надто мало людей, а ти уже показав себе хорошим бйцем. Як ти дивишся на те, щоб нод виконувати нескладн прохання?

– Пильно дивлюся. Тоб потрбен убивця?

– Н-н-н, ти що?! Не вистачало мен тльки кривавою королевою стати! Просто будеш робити те, що нам не дозволя статус. А за це отримаш грош, статус, землю...

– Не цкаво.

– Гр-р-р! Поврити не можу, що сама вмовляю тебе.
– здаться у не закнчилися заготовки.
– Добре, кажи чого ти хочеш.

– Нчого. Вам нчого запропонувати.

– Як?!
– Лашура аж рота роззявила, так розгубилася вд мо вдповд.
– Невже тоб нчого не треба? Невже ти нчого не хочеш? Тоб що, жити набридло? Невже ти гадаш, що псля всього того, що ти тут почув, я просто так тебе вдп...

Ще до того, як вона договорила, я зриваюся вперед. У форсаж свт миттво уповльнються майже втрич. Суперники рухаються так, нби х залили густим медом. На такй швидкост людськ оч просто не здатн вчасно помтити небезпеку, тому доводиться переходити на нш способи сприйняття. У мому внутршньому простор кольоровий екран замняться монохромним об'мним зображенням, вдтвореним за допомогою усх доступних нин сенсорв. Зникають звуки, слова людей тепер висять у табличках над хнми головами. А увесь навколишнй простр розкреслений рзнокольоровими секторами та заштрихованими длянками, показуючи напрям характер небезпеки. Був би у мене зараз нормальний тактичний аналзатор - я б уже роззбров усх присутнх, спокйно зайнявся своми справами. Але зараз мо можливост дещо обмежен, тому доводиться покладатися на власний досвд.

Намагаючись якомога менше травмувати без того благенького нося, я виршив не пдключати щойно вирощен на скелет момери, а обйтися природною мускулатурою. Так, я втрачав свою швидксть та силу, але зараз, проти звичайних людей, прискорено реакц буде цлком достатньо. Вже зараз я бачив, як повльно меч Кай опускаться у мене за спиною, а служниц-двйнята починають закривати собою королеву. Аби виграти трохи часу, я перехоплюю Кайю за руку тягну за собою. Не далеко, сантиметрв на двадцять, дал без пдсилення пальц просто зсковзують. Цього мпульсу достатньо, аби двчину розвернуло, вона на мить втратила рвновагу. Саме настльки, щоб не впасти, знову на ноги стати не скоро. А це ще секунди пвтори-дв - цла вчнсть для мене. В цей час помчаю, як мен в обличчя летять коробки з нитками та стрчками, що до цього були у руках двйнят. Звичайного бйця це як мнмум спантеличило б, а будь-якого непдготовленого суперника взагал б дезорнтувало. Я ж гнорую ц снаряди, прориваючись вперед. Швидкост замало, аби вчасно дстатися до королеви, тому я хапаю двйнят за комри й тягну на себе. Це да мен мпульс, аби прорватися крзь цей живий щит, не бути збитим з нг пдсчкою, яку двки намагалися прикрити своми широкими спдницями. Замсть цього вони сам починають падати мен назустрч, аби в кнц бути насадженими горлянками на так не прихован пазур. Та коли вони вже пройшли половину дистанц, я помчаю дещо цкаве.