Brute force
Шрифт:
***
Я все розумю, але отак провокувати мене на конфлкт... Псля такого я просто зобов'язаний був вдповсти королев взамнстю, розграв свою втечу. Насправд ж я не стрибав з корабля, а просто прилпився до нижнього краю платформи. Мен було цкаво почути реальн мотиви поведнки королеви. почуте мен сподобалося. Шкода лишень, що пдсаджений у волосся королев примтивний жучок виробив свй ресурс прямо посеред розмови. Довелося показатися. Не скажу, що вдруге мене прийняли радсно, але вбивати не стали. Поки що.
Спершу я подумав, що парк а н трохи не постраждав псля бою, але ж мо сенсори показували, що майже вся поверхня острову зараз вкрита уламками каменю та лицарв. Клька разв переключившись мж способами сприйняття, я виршив, що це просто якась високояксна голограма. Навть без сенсорв, якщо придивитися, можна було побачити однаков дерева, листя яких не ворушилося пд втром. Одразу
– А якби я тебе просто попросила залишитися, ти б одразу погодився?
– Скорш за все. Теж маю питання. До Кай.
– Ну давай.
– лицар з пдозрло позирала на мене, такого чистенького, нби це я не вештався бозна-де.
– Чому не вбила одразу?
– я показав випущене лезо знову сховав його.
– Навть не спробувала. Я погрожував. Був ворогом. Взяв заручника. Потм постав беззбройним. Чому не атакувала?
– а Кайя лише мовчала й дивилася на мене вовком.
– Вона потм тоб розкаже.
– перервала мовчанку королева, додала, - Якщо захоче. Бльше питань нема? Тод повернемося до нашо угоди.
– ну от, знову увмкнула в соб королеву, це вд батькв передалося, чи що?
– Слугою ти бути не хочеш. нших вакансй у мене при двор нема, хба що...
– Ох не подобаться мен посмшка. Лашура оглянула мене з голови до нг, посмикала мереживо на рукавах, обйшла довкола. Що вона задумала?
– Знаю! Кайя, як ти дивишся на те, щоб зробити його...
Кайя нахилилася до королеви вони деякий час перешптувалися. Мен теж було цкаво, тому я одразу ж пдвищив чутливсть мкрофонв дзнався, що мене збираються перетворити на...
На кого?! й що, жити набридло?! Але н, вона ж дитина. У вц так витвки нормою. Якщо подумати, для мене це дйсно непоганий варант. З моми можливостями розважати народ не проблема, дей у мене повно, з реквзитом та фокусами теж проблем нема. Я зможу спокйно посилати лсом аристократю, не боячись покарання, критикувати Лашуру та багато чого ншого... От тльки один пункт мен не подобаться. Значить слд погоджуватися на попередню пропозицю, доки вони не придумали ще щось грше.
– Я згоден.
– Що-що?
– Згоден бути поруч. Як ти хотла. Мен не складно. Не суперечить планам.
– як же нод складно говорити двома словами.
– А чому ж ти щойно зрвався?
– Потрбен був привд. Для конфлкту. Теж хотв переврити. Переврив, як бачиш. Але маю умови. Дв. Перша: мо нтереси - первинн.
– одразу ж заспокоюю Лашуру до того, як вона скаже бодай слово.
– Не хвилюйся. нтереси надто глобальн. З твоми не перетинаються. Якщо таке станеться - ти дзнашся першою.
– Чогось такого я вд тебе й чекала.
– Друге. Мен потрбен провдник.
– Хто?
– Ти.
– тицяю в Кайю дивлюся на реакцю: обличчя червон, оч наливаються кров'ю, меч в руках уже дрижить вд напруги!
– все?
– двчина вже готова кинутися на мене навть без меча, з голими руками.
– А наш острв тоб часом не потрбен?
– Н.
– вдаю, нби не почув рон в голос.
– Мало корист. Культуру не вивчу. Технолог не дослджу. Ти - даси бльше. Все розкажеш. Все покажеш.
– Хвилинку, то тоб потрбна лише нформаця про наш свт?
– здогадалася Лашура.
– Чому ж одразу не сказав?!
– Завжди беру сам. Твй дозвл - не потрбен.
– Ага, а коли не можеш взяти - одразу ж бжиш назад!
– Можу. Так навть простше.
– Але?
– продовжувала допитуватися королева.
– Нудно. З вами веселше.
– Аргумент прийматься. Ну добре. Тод в мене до тебе буде умова: ти навчиш Кайю свох прийомв. Згоден?
– Так.
– Втаю тебе в рядах пдданих королвства Шатерей, Кейнс Масаке. постарайся не дуже видлятися. Хоча б деякий час.
– Нчого не гарантую. Можна Кей. Просто Кей.
– Н, тебе таки треба було не у слуги записувати, а до блазнв. Дивись, бо можу й передумати.
Нарешт ми вийшли на бльш-менш вцллу длянку, де люз вже не закривали небо. ось тут я вже вдверто завис. Кайя спецально для мене коментувала усе побачене. Разом з нами на рзнй висот летли найрзномантнш повтрян корабл. Деяк були схож на паровози, нш нагадували риб, клька вантажних суден узагал не були схож н на що, обвшан контейнерами наче валзами. увесь цей натовп рухався по широкй прямй ущелин, на ншому кнц яко виднлася величезна бла споруда. Це й була Свята земля - створена божеством Сейку охоронювана церквою територя. Це чимось нагаду Ватикан: нби й несерйозне утворення, але його думка багато значить для бльшо частини свту. Окрм цього там знаходиться Академя, в якй збираються для навчання майбутн лицар. Звсно ж аристократя вважала престижним вдправити туди свох нащадкв, але це було лише бонусом. Саме там Ханл та Кайя проведуть наступн клька
рокв. Лашура також там навчаться, але лише через свй статус, адже звання лицаря можна отримати лише вд природи. Як виявилося, хня дружна компаня була звльнена вд урокв на час коронац, за що вони мали доставити на Святу землю якийсь важливий вантаж.Також снували деяк правила вдвдування Свято земл. Для кожно категор гостей сво ворота: дво нижнх призначен для вантажвок, середн - для аристократ, а Велик Ворота - для представникв королвств. Саме до останнх пролягав наш курс. Су-Ван, як називався наш лтаючий острв, мусив пднятися на максимальну висоту, аби увйти туди. Як виявилося, ми увесь цей час знаходилися у майже невидимй субстанц, яка проявила себе лише на свой меж з чистим повтрям. Коли кльця-генератори нашого лтаючого острову торкнулися цього бар'ру, уся його нижня поверхня вкрилася полярним сяйвом. Водночас мо сенсори наче сказилися, повдомляючи про вдключення зовншнього джерела енерг. Стоп, якого джерела? Я ж... Але ж дйсно, за увесь цей час я жодного разу не вдчував нестач енерг! Це в перш мсяц свого снування у вигляд костюму я мусив економити буквально на всьому. Але потм я збльшив кльксть модуль-генераторв назавжди забув про таку незручнсть. Тут я уже не мав усх свох напрацювань, обходячись мнмальним функцоналом базових можливостей нанокостюму та примтивною органчною пчкою, в живот. Придивившись уважнше я помтив, що нижнй шар атмосфери трохи мутнший за чисте повтря, помтити це можна лише згори. А я вже боявся, що то у хлопця з очима проблеми!
Кайя пояснила мен, що це явище називаться морем Ахо, воно вкрива бльшу частину земно поверхн. Речовина, яка плава у повтр, отримала назву 'ефр'. Майже ус механзми на свт використовують для сво роботи його енергю, як Су-Ван. А тому пднятися на бльшу висоту можна хба що пшки в горах.
– Ваша Величнсть, ми отримали дозвл готов до входу на Святу землю.
– почувся над островом чийсь голос.
– Починайте.
– тихо сказала Лашура, але невдомий опонент почув.
Розташувавшись прямо навпроти Великих ворт, Су-Ван склав химерн крила на свой основнй частин, повльно став залтати у прохд. Зблизька ця споруда дйсно вражала. якби я ранше не бачив, на що здатн цефи - дивився б з вдкритим ротом. Свята земля знаходилася на високому плато, оточеному з усх бокв глибоким, не менше двохсот метрв каньйоном. Одна його стна була повнстю зайнята будвлями та причалами для кораблв. Сам ж ворота до останнього моменту були закрит фгурними стулками, але щойно вони почали розходитися, як я ледве не стрибнув за укриття - надто вже схожими вони були на шлюзи цефалоподв, псля яких мене зазвичай зустрчала важка артилеря. Це враження тльки посилювала висока арка з пдвшеним в центр вогником - явно емблема церкви, яка до болю нагадувала рамку колматорного прицлу. Кайя помтила як я смикнувся, але нчого не сказала.
Проходячи по самснькому краю моря Ахо, ми заходили у величезний порт для таких же повтряних ггантв, як наш. Щойно острв пришвартувався, ми перейшли на невелику лтаючу платформу, яка перевезла нас на причал, дал вже пшли пшки. Йти було далеко, тому Кайя нструктувала мене щодо мох нових обов'язкв. Принаймн намагалася, постйно поглядаючи на мо кист рук, де й дос виднлися шрами вд проходу кгтв. Я ж думав над тим, як виршити свою маленьку проблемку з нестачею ресурсв для вдновлення.
Найпростший спосб отримати усе необхдне - навдатися на звалище. Був би я на Земл ХХ столття - так би й вчинив, але тут... Це все одно, що в середньовчч шукати металобазу. Тут навть близько не помтно тако концентрац ресурсв, яка мен потрбна. А потрбна мен зараз органка. Дуже-дуже багато органки, зникнення яко нхто не помтить. Рвонути в лс? Це варант. Конструкцйн наноботи можна отримати з будь-яко органки, навть з рослин, якщо достатньо часу, проте вони не можуть в повнй мр виконувати функц нтелектуальних. Аби виконувати одну ту ж функцю, хн спввдношення ма складати не менше 1200 до 1. У нормальному вигляд моя вага склада близько 100 кг. Можна вдмовитися вд усх зайвих опцй зменшити цей показник до 80 кг, але в результат замни все одно вийде майже сто тонн органки. Додайте сюди ще стльки ж води, як середовища для роботи нантв. От виходить, що для збереження власного розуму мен доведеться перетворитися на велике смердюче болото. я дуже сумнваюся, що тутешн жител не звернуть увагу на появу такого бологчно небезпечного об'кту пд боком. А враховуючи, що Академя диним осередком цивлзац в радус як мнмум одного денного перельоту, та ще й на контрольованй Церквою територ - реакця на таку аномалю може бути особливо жорстка. Може навть якийсь аналог нквзиц припертися. не факт, що на мене не скинуть якусь бомбу. Померти я не помру, але примного мало, та й вдсч у такому вигляд дати не зможу. Ще один недолк - вдновлення займе тижн два-три, якщо не бльше. Цей час можна скоротити, якщо використати фауну замсть флори. Тод можна буде вкластися за добу. Тльки де я стльки м'яса знайду? Взяти людей з Академ? Ха-ха-ха! Дуже смшно. Та за мною потм увесь свт ганятиметься, як за тим же Зевсом з Prototype. Не треба мен такого геморою.