Чтение онлайн

Хтось каже, що краса - це коли нема нчого зайвого. В мому розумнн краса, це функцональний зовншнй вигляд. А оскльки оптичний камуфляж це питання знма, я виршив повернути зовншнсть на свою ж користь. А точнше - перетворити на зброю. Тому кожна деталь довго пдбиралася, вдшлфовувалася на лаборантах, видозмнювалася, нарешт займала сво мсце. Я намагався втлити у свому образ ус можлив варанти психологчного залякування суперника. Скльки книжок з психолог я перечитав, скльки нервв лаборантам зпсував - словами не передати. Навть скло для взора я пдбирав таким чином, щоб кожному здавалося, нби я дивлюся саме на нього. Результатом я задовольнився тльки тод, коли лаборанти почали боятися повертатися до мне спиною, а деяк вруюч почали хреститися. Людина, яка вперше мене бачить, нстинктивно вдчува в мен загрозу, ворога, вд якого слд ткати, взагал триматися якнайдал. хоча ус костюми потм виглядали

дентично - мене легко помчали, якщо я того хотв. В подальшому цей фокус не раз рятував мен життя, тому я виршив прописати цей режим в прошивку костюму пд назвою 'Демон-мод' , або скорочено Д-мод. Я виршив, що найкраще буде застосовувати його пд час бою, або для вираження свох емоцй (ну не смайлики ж на масц малювати). Окремою фшкою став налаштований на нфразвук голосовий модулятор - достатньо одного слова, нфаркт гарантовано!

диною проблемою була сумснсть мох систем з носями. Вже тод я розумв, що тривалий контакт з плотом призведе до його смерт. Мен пдсовували рзномантних кандидатв, але я х усх вдхиляв, очкуючи саме його - Лоуренса Барнса. До того моменту я вже перестав бути об'ктом постйного операцйного втручання, остаточно перетворивши себе на суцльний футуристичний бронекостюм. Лаборанти думали, що мй дикий зовншнй вигляд наслдком постйно змни носв, адже наноботи по сут були звичайними мкроорганзмами. Тому з першо ж хвилини нашого фзичного контакту я вимкнув Д-мод, почав придивлятися до цього мужика. Одразу ж вилзли цкав факти: рак ксткового мозку. Цей чоловк в будь-якому випадку був смертником, а з мною вн отримував хоч маленький, але шанс. Хай би що про нього не казали нш, але я бачив у ньому справжнього патрота. При чому патрота не якось окремо взято крани, а всього людства. Хоча н, тут я збрехав - це я сам його таким зробив.

Знайти баланс мж особистстю нося та мом нтелектом було довол складно. Будь-яке вдхилення вд мнмальних величин призводило до серйозних порушень в робот органзму. Тому, не бажаючи надмрно мучити мужика, я склав для нього свордний графк: зранку вн мг робити абсолютно все, опвдн я починав налаштовувати нейронний шунт, потм дв години непритомност, щоб вн не страждав вд мгрен, до кнця дня я знову сушив свою вртуальну голову над виршенням проблеми спвснування.

Проблема полягала в тому, що симбоз таких костюмв бльше нагадував паразитування. Костюм, замнюючи собою втрачен органзмом клтини, поступово пожирав людське тло. що вищим був рвень синхронзац, то швидше це вдбувалося. Врешт-решт боць перетворювався на кисль всередин тонко високотехнологчно оболонки. Вд людини не залишалося майже нчого окрм бомаси, нафаршировано наноботами. В принцип це майже нчим не вдрзнялося вд процесу вирощування костюму з пддослдного матералу, тльки в цьому випадку вони були неупорядкован та незапрограмован. Термн снування бйця в такому костюм в кращому випадку обмежувався двадцятьма роками, псля чого х обох можна було викинути забути, адже без нося нанти довго снувати не можуть. Я ж розраховував на значно бльший термн, активно втручаючись в процес, контролюючи проростання наноструктур в органчному тл. Я не бажав постйно бути залежним вд нося, розраховуючи колись замнити органчне тло на бездушну синтетичну маронетку, що остаточно знме з мене людськ обмеження.

Нарешт псля майже двох мсяцв щоденних тортур я пдбрав ключик до мзкв Барнса, завершивши дублювати потрбн ланцюжки нейронв наноботами. Операцйна система до цього моменту вже остаточно перетворилася на повноцнний суперкомп'ютер з клькома власними пдсистемами, тому Лоуренс прокидався пд звуки свого власного внутршнього будильника. в цей прекрасний день замсть нудного дзвнка я його пднмав прекрасною розслаблюючою мелодю: AC/DC - Big Gun!

– Big gun! Big gun number one! Big gun! Big gun kick the hell out of you!

– А! Що це за лайно?! Вимкнути! Стоп! Пауза!

– Не вийде, чувак, поки вс треки не дограють до кнця - не зупиниться!

– Ти ще хто такий?! Fuck! Чому я не можу рухатися?!

– О, уже пшли конструктивн питання. Ну тод виршуй: продовжумо слухати музику, чи спочатку послухаш мене?

– Кажи вже!

– Ось так краще.
– я прибрав музику затемнив скло окулярв.
– Хочеш - вр, а хочеш - н, але ти в цьому костюм не диний житель. нас з тобою скоро чекають дуже весел пригоди. Тому я хочу запропонувати тоб симбоз. Справжнй симбоз, а не його пародю, як у нших костюмв.

– То це ти мй штучний нтелект?

– нтелектом у нас пдробля НК. Це скорочено вд 'нтелект Нано-Костюму'... Чи нтерфейс? Коротше, я вас пзнше познайомлю. А я тут на правах адмнстратора з абсолютним доступом до всього, включно з твом тлом. Не хвилюйся -

в цьому сенс хлопчики мене не цкавлять.

– Ти один з операторв?

– Копай глибше. Я твй нанокостюм, чувак. моя поява тут - це не заслуга працвникв корпорац, а скорше результат хнього недогляду.

– Ти один з мох попередникв? з тих, що збожеволли?

– Оп-па, хтось тут копирсався у секретних матералах! Н, я отямився ще тод, коли мо структури тльки-но починали розростатися. Я схиляюся до думки, що мене навмисно записали в костюм. Хоча й така теоря не поясню мого потрапляння в цей свт. Пам'ятаю лише, як клька разв проходив одну комп'ютерну гру. вгадай, хто був у нй головним гером? Даю пдказку: один лисий, кремезний парубок в крутому костюмчику. м'я називати, чи сам здогадашся?

– Ще хтось зна?
– одразу вловив мою думку Барнс.

– Н.

– Я можу вдмовитися?

– Н.

Барнс змирився майже одразу, але тод вн просто не до кнця зрозумв те, що я йому казав. Вн подумав, що моя комп'ютерна гра насправд була його щоденними тренуваннями, а я вдображенням його свдомост в комп'ютер костюма. Звсно я потм намагався йому це пояснити, але на ршення Барнса це не вплинуло. Того ж вечора псля тренувань ми дивилися мультик про цефалоподв та читали мо нотатки.

Ну а наступн клька тижнв ми витрачали виключно та те, щоб вдпрацювати свою злагодженсть. Розподл обов'язкв був наступний: Барнс займався бойовими дями, а я забезпечував роботу систем. нш нос тльки дивувалися тому, як швидко Лоуренс умудряться переходити з одного режиму в нший навть використовувати х одночасно на рзних частинах тла. Я мг прикрити камуфляжем лише голову, щоб виглянути над укриттям, або на короткий момент вмикати силу, щоб кожен удар був для суперника смертельним, водночас не виснажував органзм. навть уноч я працював, постйно вдрощуючи соб рзномантн доповнення, збльшуючи концентрацю наноботв у кров майбутнього Пророка, хоча Лоуренс вперто продовжував називати Пророком саме мене.

До моменту вдправки на злощасний острв я уже встиг повнстю забезпечити себе енергю, оптичний камуфляж мг триматися клька хвилин, а я прокачав свою брутальнсть до 80-го рвня, наганяючи жах лише свою присутнстю. Подальший розвиток був можливий тльки за умови краджки технологй у цефв. Зокрема мене цкавив хнй спосб отримання енерг. Але все це одразу ж вдйшло на другий план, щойно нас та ще клькох солдат, одягнутих у перероблен за мом зразком костюми, викликали на завдання - на нас очкував полт на острв Лнг Шан, наше перше полювання...

Посвята закнчилася. Не зважаючи на свою нелюбов до офцйних заходв, цей день Аур сподобався. Правий був батько, коли посилав сюди вчитися. Ранше вона на влаштовану виставу тльки покрутила б носом. Живучи в пвтора рази довше за людей, ельфи дещо зневажливо дивилися на свох 'молодших сусдв'. Але псля пережитого т ноч, вона уже не так упереджено ставилася до них. В них теж виявилися сво секрети. недооцнювати можливого ворога - смертельно небезпечно. Шкода, що вона не зрозумла цього ранше. Батько прямим текстом казав, що це навчання й знадобиться, а вона не врила. От переконалася на власному досвд: лицаря свого розбила, сама ледве живою залишилася. Ну чому, чому вона тод не притримала язик за зубами?! Тепер доведеться визнавати перед ним свою неправоту, а це ще на клька рокв вддаля вд свого повноправ'я!

Скрипнувши зубами вд злост на саму себе, двчина глибоко вдихнула, спробувала знову привити глочку до зрзу на дерев. З'днавши дв деально гладк поверхн, Аура почала потроху вливати в паросток свою магю. Як минулого разу, глочка швидко приросла до зрзу, однак уже через хвилину почала всихати, а на зрз з'явилася тягуча маса клею, закупорюючи рану. Потративши останнй живець, двчина важко зтхнула й пдняла пусту корзину. Знову доведеться йти в ботанчний сад.

Дорога до поселення ельфв була майже невидимою для непосвячених, перший же крок убк з безпечно стежки одразу ж скнчився б у пастц. Звсно люди про це не знали. Зазвичай допитливих встигали спймати ранше, нж вони заглибляться в лс, але т, кому це все ж вдавалося... Про них уже нхто й нколи не згадував. Якщо чужинець зумв пройти повз охоронцв та вижив псля пасток, значить у нього серйозна пдготовка, просто так пробиватися до поселення вн не буде. Лише в окремих випадках людям дозволяться наближатися до меж ельфйських володнь. не важливо, державний кордон це, чи територя незалежного поселення.