Федія
Шрифт:
– -- Я їм не дозволю!
– -- вигукнула Луна.
– -- Що ти можеш вдіяти? Вони і слухати тебе не схочуть.
– -- скрушно похитала головою сестра.
– -- Треба щось вигадати!
– -- не вгавала дівчина.
– -- Ходімо до Наріти.
Няня підняла голову від шиття, і здивовано подивилась на своїх вихованок, коли дівчата стрімголов влетіли до кімнати. На їхніх обличчях вона побачила розпач. Та вони не могли видавити з себе ні слова, тільки стояли і дивились на жінку.
– -- Що відбувається, дорогі мої?
– -- запитала у сестер, няня.
– -- Наріта… --- трохи не плачучи почала Ніла.
– -- … Наріта вони хочуть тебе забрати.
Жінка деякий час мовчала.
– -- Це колись мало статись, адже всі ми тут саме для цього.
– -- Так не повинно бути.
– -- заплакала Ніла.
Дівчинка ткнулась обличчям в коліна няньці, її плечі здригались від тихого ридання. Наріта пестила дівчинку по спині намагаючись заспокоїти. Луна стояла в заціпенінні. Несподівано її наче прорвало. Вона стиснула кулаки, заплющила очі і закричала що було сили. Від того крику здригнувся увесь замок, вилетіли з вікон шибки, порозчинялись двері. В кімнаті дівчат впали зі стін полиці і побився майже весь посуд. Няня і Ніла перелякавшись забилися в найдальший куток і затисли руками вуха. Та ось крик стих. Луна потроху приходила до тями. Наріта обережно підійшла до неї і з силою притисла до грудей.
– -- Заспокойся, дитинко. Заспокойся. Ну подивись що ти наробила. Хто все це буде прибирати?
– -- пішли присядемо.
Ніла теж підійшла до них і сіла поряд. Вона зі страхом дивилася на сестру.
– -- Вибачте.
– -- пробелькотіла Луна. Вона розгублено роздивлялась навколо.
– -- Це що я наробила?
Наріта у відповідь лише похитала головою.
– -- Що ж тепер буде?
– -- ледь чутно вимовила жінка.
– -- Ти про що, нянечко?
– -- поцікавилась Ніла.
Та Наріта відповісти не вспіла. На порозі з’явились жерці і охорона.
– -- Хто це так верещав?
– -- запитав старший жрець.
– -- Не признавайтесь!
– -- наказала дівчатам няня.
– -- Вони не повинні знати, бо другій це буде вироком!
– -- Замовкни мерзото!
– -- крикнув на Наріту жрець. Потім звернувшись до охоронців наказав: --- Заберіть няньку і замкніть у підвалі.
Охорона швидко виконала наказ. Бідолашну жінку скрутили і потягли. Дівчата хотіли за неї заступитися та гострі мечі перегородили їм дорогу.
– -- А ви, ходіть за мною.
– -- мовив до дівчат старший жрець.
– -- Нам треба побалакати.
Він пішов в перед. Дівчата, оточені охоронцями, прослідували за ним. Луна тримала сестру за руку, і Ніла відчула приплив впевненості. Страху перед жерцями не було, швидше відчуття зверхності наповнювало дівчат. Вони не зрозуміли чому Наріта наказала їм мовчати, і що їм може загрожувати, та намірились послухати її попередження.
– -- Не бійся, я витримаю і нічого їм не скажу.
– -- прошепотіла до сестри Ніла.
– -- Я теж не скажу.
– -- відповіла Луна.
Дівчат залишили на одинці з старшим вихователем. Він нервово ходив по кабінету потираючи долонями і не знав як почати бесіду, щоб бува не злякати вихованок. Він добре пам’ятав наказ Темхуса: «Дитина повинна добровільно згодитись служити нашій повелительці. Інакше її магія буде згубною для Магри, і дитину доведеться вбити. А ЇЇ Божественна Величність мріє отримати чари білих магів.» Нарешті жрець почав розмову:
– -- Я ні одній з вас не бажаю лиха. І зовсім не серджусь на те що сталось, розуміючи що це трапилось випадково. Можливо одну з вас щось розсердило і засмутило, і вона зірвалась. Ми готові виправити свою помилку. Щоб більше вас не засмучувати. Сам Темхус піклується про те, щоб ви почувалися як можна комфортніше.
– -- Ви хочете відправити на
смерть нашу няню, а вона нам як мама.– -- вирвалось у Ніли.
– -- Ой! Тільки і всього?
– -- розплився в посмішці вихователь.
– -- То чому ви просто не сказали нам про це. Ми б одразу відмінили своє рішення.
Луна бачила як єхидна посмішка оскалила зубату пащу ящера, і аж здригнулась від огиди, та виду не показала. Вона зрозуміла, що вихователь був упевнений що кричала саме Ніла. Він був задоволений своєю хитрістю, і навіть не подумав що може помилятися. Він з легким серцем відправив дівчат назад до кімнати, пообіцявши що до них скоро приєднається і няня. Як тільки дівчата пішли, він той же час направився до головного храму з радісною звісткою, що чарівний дар нарешті себе проявив. Темхус спокійно вислухав старшого вихователя, у всякому разі жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Коли той скінчив, задоволено обперся об спинку трону і мовив:
– -- Трохи за рано, Ми чикали що це відбудеться не раніше повноліття. Та можливо стрес, що пережила дитина,прискорив цей процес. У всякому випадку, це Нам тільки на руку. За кілька днів буде вшанування. Підготовте дівчину до складання присяги, і поки вона не поклянеться у вірності Повелительці, не чіпайте її сестри і няньки. Потрібно щоб все відбулось з її власної волі.
– -- Я добре про це пам’ятаю.
– -- улесливо вклонився жрець.
– -- Тому розмовляв з дітьми дуже обережно, і все вияснив без тиску з мого боку.
– -- Ти добре попрацював. Магра не забуде твоєї послуги.
– -- порадував вихователя Темхус.
Дівчат не надурили. Скоро до кімнати повернулась і Наріта. Всі разом воно заходились прибирати той безлад що вчинила Луна. Коли робота була скінчена і жінка сіла відпочити, Луна нарешті наважилась запитати її про наболіле :
– -- Няню, поясни що ти мала на увазі коли наказала нам мовчати, і що для іншою це буде загибеллю?
– -- Те що в цьому світі з'явилися немовлята, мене здивувало с першої миті, як тільки я вас побачила. Я постійно розмірковувала про це, і дійшла висновку що ви не прості діти, і жерцям щось від вас потрібно. Не будуть вони, просто так, піклуватись про простих смертних. Лише тієї миті коли Луна закричала, я зрозуміла що вона володіє неймовірною і дивною силою. Саме ця сила і потрібна вихователям. Заради неї вас і вкрали у батьків.
– -- А чому нас вкрали обох, а не лише мене?
– -- поцікавилась Луна.
– -- Мабуть вони не знали яка з вас нею володіє і чекали поки сила проявиться.
– -- То я, своєю нестриманістю, навернула вас з Нілою на небезпеку.
– -- Так. Тепер вона їм буде непотрібна. Моя і її страта справа недовгого часу.
– -- погодилась з дівчиною няня.
– -- Але вихователь вважає, що сила належить Нілі.
– -- Он як! І що це дає нам якусь перевагу?
– -- Можливо і не дає, тому нам потрібно тікати з відси.
– -- висказала свою думку Луна.
– -- цей світ не такий і малий. В ньому є де сховатися. Це можливість, принаймні, потягти час. Жерці не зможуть відкласти церемонії жертвоприношення, і якщо ми туди не потрапимо, то в нас буде в запасі ще півроку.
– -- Замок ретельно охороняють. Буде важко опинитися за його стінами.
– -- засумнівалась в планові Луни Ніла.
– -- Я вже думала про це. Треба вилізти через вікно і по мотузці спуститися в низ. Поки варта обійде навколо замку хтось один вспіє спуститись і сховатись неподалік. Треба лише найти мотузку потрібної довжини.
– -- І я знаю хто нам допоможе.
– -- хитро посміхнулась Ніла, вислухавши сестру.
– -- Ну так! Тевій.
– -- не заперечила дівчина.
– -- Я просто зараз піду і пошукаю його.