Чтение онлайн

– -- Туди.
– -- вказав пальцем селянин.

Подякувавши чоловікові за допомогу, мандрівники вирушили у вказаний бік. Бід прикриттям рослинності іти було безпечніше. Сонце вже не дошкуляло. І якби не сумні обставини, то ця мандрівка здавалася б лише прогулянкою.

– -- На кораблеві було десь чоловік з тридцять піратів. Значить для охорони Далмарії залиши близько двадцяти. --- порахував чарівник.

– -- Не забувай про жерців.
– -- нагадав Теймур.

– -- Самим нам не впоратись.
– -- висловив свою думку і Плато.

– -- Я з тобою згоден.

– --

А якщо заручитись підтримкою рабів?
– -- мовила Хета.
– -- Майстровий люд не затуркані селяни. На думаю що вони змирилися зі своєю долею, становище рабів не всіх влаштовує.

– -- Ти права треба спробувати цим скористатися.
– -- погодився чарівник. --- Нам би лише до храму потрапити!

Лише коли Алагір торкнувся обрію мандрівники дістались до храмового міста. Воно різко відрізнялось від поселення селян. Будинки тут були з каменю і вкриті черепицею. Вулиці як промені відходили від головної площі так, що з околиці міста добре було видно напівзруйнований храм. Друзі помітили на його стінах якийсь рух.

– -- Жерці намагаються храм відбудувати.
– -- здогадався Карол.

– -- Значить Темхус ще користується цим храмом.
– -- висловився Теймур.
– -- Аммана не помилилась.

– -- Боги не помиляються!
– -- сердито сказала на те Хета.

– -- Так. Я забув що вона божественна.
– -- оправдувався Теймур.

– -- Годі сперечатись. Треба обміркувати як діяти.
– -- встряв в суперечку чарівник.
– -- Скоро стемніє. В нас зовсім мало часу!

– -- Давайте постукаємо в крайній будинок.
– -- запропонував Плато.

– -- Давайте. Вибору в нас однаково немає.
– -- погодився Карол.

Друзі підійшли до будівлі і сховалися за рогом. Уважно обдивилися вулицю. Ніде жодного руху. Карол вийшов зі сховку і тихо постукав у двері.

– -- Хто там?
– -- почувся за дверима чоловічій голос.

– -- Ми мандрівники і шукаємо де б переночувати.
– -- відповів чарівник.

– -- Хто?
– -- голос за дверима був настільки здивований, що Каролові стало самому смішно, за свою невдалу брехню. Він спробував виправити становище:

– -- Впустіть будь ласка. Нам необхідна ваша допомога. Пірати в нашому селищі викрали дітей, нам потрібно їх відшукати.

Засув клацнув. Двері відчинились. На порозі з’явився господар будинку.

– -- Так би одразу і казали, а то мандрівники! Мене звуть Замер.

– -- Вибачте. Та ми не знали як визвати вашу довіру.
– -- виправдовувався Карол.

– -- Та знайшли ж як. Тут і так достатньо обману, тільки правда викликає довіру.
– -- мовив на те чоловік.
– -- Хоч від піратів ніякі засуви не врятують. Ви щось про дітей казали?

– -- Так. Двоє немовлят. Ви щось можете нам повідомити?
– -- запитав Теймур.

Господар показав гостям на лаву що стояла вдовж стіни, пропонуючи сісти. Мандрівники сіли. Вони були сама увага. Всі четверо не зводили з господаря очей.

– -- Майже два тижні назад, ми бачили як пірати привезли двох жерців. Ті тримали на руках маленьких дітей. На вигляд їм було не більше року.
– -- розповів чоловік.

– -- Куди вони їх діли?
– -- запитав Карол.

– -- Віднесли

до храму. Робітники, що його відбудовують, казали що бачили як ці жерці пройшли крізь стіну за вівтарем, і назад вже не повернулися.

– -- Стіна за вівтарем.
– -- задумливо повторив чарівник.
– -- Саме там і знаходиться прохід який нам потрібен.

– -- Самим нам не пробитися.
– -- скрушно похитала головою Хета.

– -- Ви хочете пройти слідом за жерцями?
– -- поцікавився господар.

– -- Хочемо.
– -- хитнув головою Карол.

– -- У хромові роботи не припиняються ні в день, ні в ночі. Робітники змінюють один одного. Якби ви переодяглись, то легко могли б потрапити в середину. Скоро до роботи ставатиме нічна зміна. Я теж піду з вами і допоможу.

– -- Ви смілива людина.
– -- поплескав по плечу господаря, Теймур.

– -- Мені набридло слугувати цим покидькам. Мене і брата захопили десять років тому. Ми підіймали проти піратів повстання та не вдало. Тоді загинув мій брат. Я поклявся що не підкорюся, і покараю негідників рано чи пізно. Тут я не один такий.
– -- люто і впевнено промовив чоловік.

– -- Якщо це насправді так, то слушного часу і не вигадати.
– -- відповів на ті слова Карол.
– -- Більшість піратів в морі. Якщо потрібна зброя, я вам, з нею, допоможу. Я чарівник.

– -- Зброя в нас є. Ковалі потай викували багато мечів і списів. Треба тільки згуртувати людей і спрямувати в потрібному напрямку.
– -- повідомив Замер.

– -- Скільки на це піде часу?

– -- Думаю не багато. Зараз я відведу вас до однієї людини він у нас найбільш авторитетний. Його всі поважають. Ім’я йому Ермс.

– -- Добре.
– -- погодився Карол.

План дій, сам собою, вже складався в його голові. Зустріти Замера, було для них великим везінням. Мабуть Боги Світла і Добра сприяли їм як могли! Першим вийшов господар. Він роздивився навкруги і не помітивши ніякої небезпеки погукав решту. Минувши кілька будинків, чоловік завів своїх нових знайомих в маленький провулок, і підійшовши до непримітної будівлі постукав. За дверима завовтузились.

– -- Це я, Замер.
– -- повідомив провідник.

– -- Заходь.
– -- пролунав голос з середини і двері відкрились.
– -- А це хто з тобою?

– -- Це наші спільники, Ермесе.
– -- відповів Замер.

– -- Спільники? В чому?

– -- Ми що помилились адресою?
– -- спитав у Замера Теймур.
– -- Ця людина не хоче бути вільною?

– -- Ви знаєте як це можна зробити?
– -- дивлячись Теймурові просто у очі, спитав Ермс.

– -- Зараз ми все пояснимо.
– -- став між ними Замер.

– -- Ермесе, ми прийшли з великої землі по дітей, яких викрали жерці.
– -- почав свою розповідь Карол.
– -- Щоб їх повернути потрібна ваша допомога. Зараз на острові мало піратів. Якщо ви допоможете нам, то одночасно допоможете і собі. Замер нам повідомив що ви давно готовитесь до повстання, і у вас припасена зброя. А я чарівник, і теж маю велику силу. Давайте діяти разом.

Ермс вислухав Карола без будь яких емоцій. Потім деякий час стояв мовчки обмірковуючи почуте. Нарешті спитав: