Чтение онлайн

Потім він одкрив одну з реторт і додав до розчину якоїсь рідини. Над чаном спалахнуло яскраве полум’я, посипались іскри і раптом розлігся такий вибух, що мені здалося, ніби в блоці № 333 впала стеля. Коли за хвилину спалахнуло світло, я побачив що в залі все лишилося на своїх місцях, і тільки голографічне зображення над манежем зникло.

— Стався вибух, — стурбовано мовив Головний астронавігатор. — Очевидно, зв’язок перервано…

Поки аварійні служби намагалися вжити екстрених заходів для визначення долі екіпажу, в приміщенні блоку № 333 вирішили провести оперативну нараду.

Кожен трактував повідомлення Савірова по-своєму. Одні вважали, що аборигени Юю ввели капітана в оману. Інші стверджували, що побачене — якась дивовижна містифікація. Тільки я сидів і думав,

що капітан сказав правду. Адже його ніколи не підводила власна інтуїція.

Моя уява вже малювала заголовки, які незабаром з’являться в пресі: “Золотий Клондайк Юю…”, “Золота експедиція капітана Савірова…” Це ж не жарт: на Юю винайдено спосіб виготовляти золото! Коштовний метал можна буде транспортувати на Землю!..

Мої думки урвав різкий голос професора. Відмахуючись від скептиків, що піддавали сумніву сенсаційне повідомлення капітана, він швидкими кроками прямував до кафедри.

— Я переконаний, капітан Савіров не помилився. І не лише тому, що він мій особистий друг. І не тому, що, можливо, зараз доля екіпажу “Алгас” під загрозою. Все побачене тут примусило мене пригадати своє юнацьке захоплення історією алхімії…

То був несподіваний поворот в обговоренні, і в залі враз настала тиша.

— Звичайно, все, що я далі скажу, тільки гіпотеза, — вів далі професор, — але без гіпотез немає справжніх відкриттів!

— Ви можете говорити по суті? — з прихованою роздратованістю спитав Головний астронавігатор.

— Будь ласка! — чемно всміхнувся Ігреков.

Не знаю, як кому, а мені його усмішка сказала в ту мить більше, ніж будь-які слова. Я зрозумів: професор переконаний у власних передбаченнях і зможе їх довести.

— Отже, — продовжував професор, — вихідним матеріалом для алхіміка під час виготовлення золота була ртуть. Платина, золото і ртуть займають сусідні клітинки в періодичній таблиці, їхні ядра містять відповідно 78, 79 і 80 протонів, отже, для перетворення на золото потребують мінімальних переробок. Проте робити золото з платини невигідно, і ви, сподіваюсь, розумієте чому… Залишається ртуть. А саме її, як ми й бачили, використовував знайомий капітанові алхімік. Коли знайти спосіб видалити із ядра ртуті один протон, то розпочнуться реакції, внаслідок яких, за моїми підрахунками… — професор схилився над кафедрою, зазираючи до нотатника, — за моїми підрахунками вихід золота становитиме близько 10 процентів, а платини — близько 15 процентів від числа ядер, що візьмуть участь у реакції.

— Нам тільки лишилося здогадатись, як саме алхімікам з Юю вдається “висмикнути” протони з ядер ртуті, не маючи досконалих засобів сучасної ядерної фізики, — подав іронічну репліку Головний астронавігатор. — Адже у них там справжнє середньовіччя.

— Найпростішим і найзручнішим засобом для досягнення цієї мети була б якась речовина, що містить антипротони, — немовби й не помічаючи іронії колеги, продовжував свою думку професор. — Ви тільки уявіть: розчиняючи цю речовину в ртуті (а саме це, на мою думку, і робив алхімік), можна вивільнити антипротони. Вони негайно потраплять в ядра ртуті й проанігілюють з їхніми протонами, що й приведе до бажаного результату.

— Антиречовина?

— Анігіляція? Але ж це вибух!.. — почулися схвильовані голоси.

— Яка ж речовина здатна втримувати антипротони?

— Питання справді цікаве, — погодився професор. — Важко не лише втримати антиречовину — важко її знайти. Але ж ви пам’ятаєте, що алхіміки завжди шукали “філософський камінь”.

— Ви хочете сказати, що “філософський камінь” — це і є антиречовина, з допомогою якої можна одержувати золото? — на худорлявому обличчі Головного астронавігатора брови здивовано поповзли вгору.

— Я тільки констатую факти, — спокійно відказав Ігреков. — Так, антиречовину знайти важко, але чому б нам не припустити, що такий жаданий для алхіміків “філософський камінь” являє собою якийсь екзотичний мінерал позаземного походження, наприклад, метеорит.

— І ви можете уявити собі мінерал, що містить антипротони? — тепер Головний астронавігатор вже не іронізував — він просто глузував.

Але Ігрекова це не спантеличило.

— На мою думку, подібні властивості можуть

мати кристалічні ґратки непровідної речовини, багаті на пастки для негативних зарядів. Такі кристали з пастками для електронів добре відомі й вивчені. Так от уявіть, що алхімік знайшов десь такий мінерал! Аби виготовити трохи золота, він змішує речовину цього мінералу, припустимо, метеорита, з ртуттю. Саме це ми й бачили під час сеансу зв’язку. Антипротони, потрапляючи в ядра атомів ртуті, анігілюють із звичайними протонами, перетворюючи ядра ртуті частково у золото, частково у платину!..

— Ви хочете сказати, що на планеті Юю у великій кількості є мінерали з антипротонами?

— З усього видно, що так..

— Але ж анігіляція речовини — це вибух!

— Не завпеди, хоч у даному разі стався саме він.

— І у вас немає ніяких сумнівів? — поцікавився представник служби прогнозів Центру.

— Ну чому ж, є, — відповів Ігреков. — Ізотопний склад домішок платини, що міститься в “алхімічному” золоті, мусить помітно відрізнятися від природного ізотопного складу платини. Ось мої розрахунки: у природній платині ізотопа 195 Р усього 33,8 проценти. Проте, коли моя гіпотеза правильна, то “алхімічна” платина має повністю складатися з ізотопа 195 Pt.

Щойно Ігреков вимовив ці останні слова, як у ніші, де містився масопередавач, щось клацнуло. Всі ми повернули голови до вкритої скляним ковпаком приймальної камери.

В залі всі немов заніміли: у камері масопередавача виблискував шматок… золота!

Але найцікавіше те, що правий був і професор: лабораторні дослідження згодом показали, що домішка платини в алхімічному золоті майже повністю складається із ізотопа 195 Pt. Отже, це й справді означає, що омріяний алхіміками “філософський камінь” є не що інше, як антиречовина.

Ось таку гіпотезу висловив професор Ігреков. А як ви вважаєте, чи припускають закони фізики існування антиречовини?

Які радіоактивні ізотопи золота вам відомі?

Чи можна, використавши міркування Ігрекова, створити золото в земних умовах?

Ця історія так захопила мене, що я не вагаючись погодився на поїздку в Управління надзвичайних справ при Національному комітеті астронавігації. Адже там його дня обговорювався випадок, що при всій своїй таємничості більше скидався на чиюсь безглузду витівку, ніж на прикре непорозуміння: з архівів Національного комітету астронавігації зникли голографічні зображення… літаючої тарілки! Кому, скажіть на милість, вони могли знадобитися? Відтоді, як людство почало спостерігати зоряне небо, літаючі тарілки помічалися сотнями, їх спостерігали й астрономи, і просто любителі нічних прогулянок, їх фотографували спеціальні оптичні пристосування й аматорські фотоапарати. Зображення дивовижних об’єктів (згодом їх назвали НЛО) тиражувалися разом з мільйонами примірників газет і журналів, і це призвело до того, що до серйозної ідеї про можливі контакти почали ставитися з усмішкою: з’явилася нова мода — жіночі капелюшки у вигляді літаючої тарілки, парасольки — моделі НЛО, але всіх перевершили побутовики — вони виготовили кухонний сервіз “Літаючі тарілки”…

Так чи інакше, але кількість публікацій про НЛО призвела до якісних змін у їхній оцінці — нові повідомлення про літаючі тарілки піддавалися сумніву, а свідчення тих, хто розповідав про власні зустрічі з НЛО, викликали скептичну усмішку, за якою приховувалося запитання: а чи не задля власної користі, чи не з бажання прославитися розповідає ця людина про дивовижні контакти, можливість яких офіційно жодного разу не було доведено?

Звичайно, серед таких спостережень траплялися й помилки, і галюцинації, і містифікації. Останні, до речі, найбільше дискредитували ідею позаземних контактів. Проте навіть скептики облишили свої недоречні жарти, коли два десятиліття тому одного серпневого дня астрозонд “Номед-787” майже зіткнувся з дивовижним об’єктом, як дві краплини води схожим на літаючу тарілку.