Современная проза

Особливо гарною була пара Окунь – Жабов на футбольному полі. Сашко завжди грав попереду, а дружок його, як дуб, стояв у центрі оборони. Пройти Модю було майже неможливо, а паси він видавав, як на блюдечку. Футбольна команда села привозила головам кубок за кубком. Не сварилися хлопці – ділити було нічого,…

і фортеці важкоприступні, і посли згідливі й піддатливі, й ультиматуми некатегоричні й необов'язкові, і ми вперше знесилені й усоте зголоднілі… і ніхто нам не суддя і не вчитель… і ні карти, ні ліхтарика… і дороги наосліп, і стежки навпомацки… і тяжке наше неуцтво… і солодке та дивне…

— Деца, по-тихо! Баща ви работи — предупреждаваше полугласно мама, когато почнехме да се боричкаме с брат ми. Предупреждението беше почти излишно. Живеехме в едно-единствено малко помещение, служещо едновременно за спалия, кабинет и детска стая, но баща ми не се безпокоеше от шума и суетнята, защото…

И Неси продължаваше да лежи в тясното детско легло, небето все повече светлееше, в железния тропот все по-често се смесваха острите истерични писъци на спирачките. Чувствуваше се тревожен. И се чувствуваше тревожен не от самия сън или от глупавото видение, а от това, че беше безпомощен да проникне в…

Сива зозуля і далі кує зі старої акації, тільки вже не з нашої. Наша засохла і зять Сергій її спиляв. Та й батька вже нема, відтоптав ряст. А Петро Бойко висвятився у священики і зараз десь у Канаді, серед діашпори слово Боже проповідує. Там його ще слухають, оте Слово… Отак і досі сидів би я напевне…

Ось чому всі четверо прийшли сьогодні в урочище, до входу в печеру. — Ну, скільки часу пройшло? — швидко запитав Вухо, підтюпцем підбігши до гурту. — Сорок три хвилини, — відповів Данило, якому батько нещодавно подарував першого в його житті годинника. — Не бре? — Вухо повернув голову до сестри.…

Лада таки нарешті пішла і звільнила його, хо, таки звільнила, навіть її противних після смерті запахів не лишилося. Один запах чистої і свіжої плоті, те, що потрібне кожній людині, а решта все дурниці, непередбачувані дурниці. Напевне, для такого варто було пережити Ладу, брата, батьків і дідів. Щось…

Я над цим не замислювався, але, можливо, це якраз те, що мені потрібно? Спочатку в мене з’явився задум зробити цей текст як збірку новелок про людей, які, в принципі, не мали війти в історію, про долі цих людей, сплетіння доль. Ці новелки мали переплітатися, а остання мала бути підсумком усього тексту.…

— Що за напад? — не без лукавства запитав чоловік. — Вибачте, ради Бога, що не збила… Ой, пробачте, — виправилася, — що ледь не збила… — Це, мабуть, була остання електричка? — продовжував глузувати. — Ні. То був останній шанс, — відпарирувала впевненіше,…

Чи то їй так було жаль своїх родичів із хворими від роботи хребтами, чи брав жаль за теперішню нестачу надмірного сонця над головою… Але згадка-словосполучення про барвисту її батьківщину щоразу викликала тривале хвилювання. Навіть по кількох роках життя в Мишині між розважливими, але, як нерідко видавалося…

— Професоре, я у шоці, — не витримує руда. — Сім днів по чотири години промивання мізків за чотири із половиною штуки «зелені». Уже півгодини минуло… Скільки ми чекаємо? На кого чекаємо? Саме так. Top-manager. Анна Новицька. Можна було викреслити лише за тим, що приперлася із діловим щоденником…

Проявлення «Візантійської фотографії» відбулось. Конспект відкритого уроку — це не так вічне, як вперте повернення парадоксів Антихомського Єшкілєва… […] вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східньоєвропейської…

— Воістину! — погодився гість. — Звідки ви, добрий чоловіче? — Моє ім'я Остап із роду Беніковських, ніжинських міщан і негоціянтів, — назвав себе гість. — Прийшов до вас, дорогоцінніший Григорію Савичу, не лише від своєї персони, вельми нєзначітєльної і чинами обійденої,…

То був також час гуртів «Door », «Rollіng Stone », «Bіrd », «Deep Purple» і «Moody Blue ». Атмосфера тоді була така гаряча і напружена, що здавалось — усе вмить розвалиться, досить торкнутися до нього пальцем. Дні минали за дешевим віскі, не вельми вдалим сексом, безрезультатними балачками та позичанням…

Саша подхватил девушку, не дав ей упасть. -Дынную булочку? -Камилла моргнула и неуверенно кивнула. -Договорились. Ну, что, идём, а то милашка президент нас покусает…-Парень помог ей подняться и довёл её до класса, зажав рукой нос. Действия происходит в России, в выдуманном городке, недалеко от…

– Доченька, не бойся, это моя жена. Её зовут Зои, – мягко произносит Скот, пытаясь руками поймать что-то позади него. Опускаю взгляд и вижу тонкие ножки в чёрных колготках, ботинки слишком массивные для пятилетнего ребёнка. А в Саванне довольно-таки жарко даже для осени. Безуспешные попытки вытащить…

Неприятное жужжание где-то далеко резко проникло в моё сознание, вытесняя все мысли. Распахнула глаза и безынтересно наблюдала, как мой мобильный вибрирует, кружась по тумбочке. Не хотелось говорить ни с кем. Но всё же, рука зачем-то потянулась к телефону, и в глаза бросились тёмно-синие пятна на запястьях…

Парадокс, человек, который заставляет тебя чувствовать себя избитой изнутри, сам же питает своей безграничной энергией. – Майкл, я возьму её, ничего, – сквозь дремоту слышу приглушённый бархатный голос Ника, и он подхватывает меня на руки. Не хочу открывать глаз, ведь сейчас всё настолько хорошо,…

Когда игры в немецкую колонию строгого режима ей надоели, она прочитала о мудрой американской методике. Она, кстати, нравилась мне больше всех. Мне дали полную свободу выбора куда я хочу ходить, чем я хочу заниматься. Родители начали советоваться со мной в каких-либо вопросах, которые так или иначе касались…

«Слушай, это по тебе по тебе вздыхает женщина, это про тебя рассказывает шёпот. Это ты беспомощно стоишь у окна и никак не можешь заснуть. Слушай…», — кружилось в голове, чуть слышно просачиваясь через губы. Спокойствие не летело к Ироду, не покрывало его с ног до головы равнодушием; запах упоительных…