Современная проза

Вона не стала чекати відповіді, а почала збирати уламки розбитої вази й витирати підлогу й водночас бурчала, не приховуючи свого невдоволення, Ти й сам міг би це зробити, а не дрімати тут, ніби ти нічого й не накоїв. Він не озивався, ховаючи очі за опущеними повіками, його раптом схвилювала несподівана…

А я на задньому сидінні згорнуся грудкою і заховаю голову в пір’я. Наодинці з лисеням, у проваллі, засипаному листям Бачиш, любий, тебе знову немає в місті. Десь ти поїхав на світанку. Закричала брама, колеса машини легко розітнули нічні калюжі. Ти вже був у кінці провулку, коли вимкнули світло…

– А я вважаю, що наше містечко дуже затишне й миле, а головне, – люди тут хороші… Але командировочний уже не почув її слів, бо поспішав до виходу. Танька з Свєткою зчепилися. Дорогі мої читачі! Ви не уявляєте навіть, а, може, навпаки – ви прекрасно собі уявляєте, яким актуальним є питання вигідного…

І от як то було. …Коли на досвітку нас повели в Перевал, біла мжа холодила нам розпалені безсонною ніччю лиця. Боканчі слизькалися на мокрому камінні. Десь долі гриміла повна з талих снігів ріка. «Борше, борше, руські свині!» – погиркували мадяри. Ми й направду випозірували, як свині, – немиті…

Безперечно, основною читацькою аудиторією роману «Не вурдалаки» стануть люди старшого покоління: ті, хто в персонажах Світлани Талан упізнають себе чи своїх батьків. Проте й молоді, що зараз живе фактично при комунізмі, корисно буде дізнатися історію «дітей війни» та, можливо, розвіяти ілюзії про солодке…

Берт дуже приємний чоловік і він балакає повільно як міс Кінніан у своєму класі куди я хожу бо там навчають чітати недорозвинених дорослих. Він пояснив мені шо це шоковий тест. Він сказав шо люди бачать картинки в чорнилах. Я сказав покажіть мені де вони їх бачать. Він мені цього не показав, він лише…

Циркуль розгублено розводить руками, мовляв, нічого не можу зробити, і запихає крос за пазуху. Рома похлипує. Прошу заспокоїтися, беру холодні дівочі долоні і міцно стискаю. Схоже, це на неї діє: запитливо зиркає і перестає плакати. Мишка носовою хустинкою витирає сльози на обличчі Роми і каже, що…

—  Ну, і що він нам доброго зробив, що так нагло перестав жити?! Петро — двома долонями одночасно (як це люблять робити жінки) — ляснув себе по стегнах і тут-таки важко обіперся кулаками на застелений грубим лляним рушником дерев’яний стіл посеред кімнати. Неголений, він скидався на…

Ото й злоститься потайки Василина на невістку мало не з першої днини, бо невістка має з Павлом те, що свекруха давно забула. Кому про це скажеш?! Павло, Василина це добре знала, вдачею, а токмо, чоловічим гоном, пішов у Кирила. Це тепер Кирило раз на півроку, та й то ліниво, лапає Василинину шмондю…

яйця, зварені «у мішечку» (це, напевне, тому, що більше нічого вона готувати не вміла і не мала ніякого бажання). «Еррнесте, припини викаблучуватися перед дзеркалом. Ти вивчив паст перфект, мій друже? А презент контініус? Ти зробив вправи, ти вивчив неправильні дієслова, сину?» А я дуже любив викаблучуватися…

Куталася в його обійми й мовчки слухала, як б’ється його серце - так рівно, так правильно, так спокійно. А потім засинала, і видавалося, що то потяг несе тебе знову далеко від дому. Коли ти закохана водночас у двох, у Чоловіка й у Великий Шлях, ніколи не знаєш, де закінчується твоє сьогодні. Не знаєш,…

Можна було б зняти фільм. Ба ні, радше кліп: як летючий феєрверк конфеті поступово обертається сажею, що сиплеться, сиплеться на об'єктив камери, зачорнює його дужче й дужче, як на картинках у кабінеті окуліста, що ілюструють різні стадії глаукоми, – аж доки лишається просто тьма, чорний екран (саундтрек…

Вуйна Миця, єдина з усіх мам, яких я знаю, хоче, щоб її дитина померла раніше за неї. Як вуйна помре першою, то невідомо, що буде з Варкою. Варка осліпла від якоїсь мозкової хвороби, і тепер, з кожним роком, стає все безпораднішою. Без матері вона навіть не ходить в туалет. Їй здається, що вона на самій…

- Ти був кращим серед нас, - сказала вона. - Ти гинеш, Дане. - Ти в цьому переконана? - посміхнувся він. - Поговоримо про це завтра. - А що буде завтра? - Я замовила тебе на своє відрядження. Мені сказали, що це - самогубство, але дозвіл дали. Поїдемо разом.…

28.05.02. Ось так, дітки, незанання англійського слова з дефісом може перевернути цілий плин історії. Хоча ні. Всього лише одну людську долю. Дулю. Саме час показати дулю тим, хто надто самовпевнений і неуважний. Two-fold approach. Так от воно. Дивіться в словники і бережіться слова «подвійність».…

Соломія Кравець мешкала з Христиною в одній кімнаті. Ще вчора вранці вони розмовляли за сніданком. – Як думаєш, що краще передати малому – машинку з пультом чи конструктор? – спитала Соломія. Христина спробувала уявити її струнке тіло з ледь кривуватими ногами й родимкою під правим коліном розпластаним…

перевертається й виливає на мене весь свій бруд. Я роблю те саме. У маршрутку поперед мене лізе якась потвора в шубі з дохлих кішок. «Куди прешся, падлюко?» - подумки лаюсь я. (Хоча загалом я досить ввічлива і люб’язна. І часом навіть дітей називаю на «ви».) Далі погляд вихоплює з натовпу якусь…

– Нє, в мене дєнєг нема на платний. – А безкоштовно? – Ти мій атестат відєл? Када я к екзаменам готовиться буду? Я з утра до ночі по базару ящики розвожу. – Скажи, а ти любиш свою країну? – Страну, яку? – Україну. – А нє, ну шо, нормальна страна, а шо, єсть варіанти? Мені нравиться, хароша…

– Чого ж не знаємо? Там само, де й ми будемо… Тобто, де я буду… – Марла зиркнула на свого горе-приятеля, що втікав до Німеччини нічним автобусом, кидаючи її напризволяще без на-мета і права ночівлі в кемпінгу саму-самісіньку. Марлин автобус до Парижа відходив аж на наступний ранок, а оскільки нещодавно…

Голос Омеляна Косопизда.  Скількі тєбя ждать можно, курва! Голос Харитона Уйобищенки.  Знов макарони, блядь! Голос Альфреда Юхимовича.   А бацили шо нема? Голос Назара Сивухи.  Та не чавкай, ти - чучундра! Голос Магарича чавкає. Деякий час з вагону долинає тільки чавкання, стукіт алюмінєєвих…