Чтение онлайн

– Я, я… не через це. Яне, чому ти мене залишив? Чому ти це зробив? Це було так… так боляче. Я не хочу, – Голос зірвався. Мій смуток перетворився на справжню зливу.– Яне, я не хочу, щоб ти мене кидав!!!

Він пригорнув мене до себе.

– Я ніколи тебе не залишу. Ніколи в житті. Проте зараз… Я мусив. Я зробив це для тебе, для нас, для того, щоб ти не…

Я перебила

його:

– Я знаю. Для того, щоб я не завагітніла. І все одно, я хочу, щоб ти завжди був у мені. Завжди. Найглибше, як моє серце, моя душа, моя… дитина! Господи, я божеволію! Яне, не слухай мене, я верзу якусь нісенітницю.

– Ні, ти кажеш дивовижні речі, гарніших я не чув. – Він тримав мене у своїх обіймах, цілував у скроні, гладив волосся. Колисав. Мій великий кіт-баюн.

Мої повіки важчали. Я засинала.

– Яне?

– Так.

– Я завжди хотіла дізнатися, як це, коли тебе на світанку будять поцілунком. Що відчуваєш, як прокидаєшся… Зробиш?

– Зроблю.

– Обіцяєш?

– Чесне піонерське.

Чи можна бачити сни в снах? Знаєте, як дзеркальний коридор. Дзеркало в дзеркалі. Сон у сні. Не знаю, може, мені щось і снилося у моїх снах, проте потім я нічого не пам'ятала. Намагалася згадати і не могла.

Ранок. Я прокидалася з відчуттям, що мені вже не треба дихати. За мене дихав Ян. Його губи на моїх губах. Я живилася повітрям, яке він вдихав у мої легені. Одне дихання на двох. Нам вистачало. М'який лоскіт його рота проти м'яких обіймів сну. Ян переміг. Я розплющила очі. Його обличчя над моїм. Зосереджено, наче займаючись важливою справою, Ян обводив пальцем контури моїх губ.

– Як смакувало?

Я облизалася:

– М-м-м. Вершкове морозиво, персикі… гіркий мигдаль. Ми довго спали?

Він подивився на годинник:

– Дві години і сімнадцять хвилин.

Я здивувалася.

– Звідки така точність? Ти що, не спав?

Ян відвів погляд:

– Та ні, я задрімав, але…

Я повернула його обличчя до свого:

– Правду, Яне, правду!

Він усміхнувся:

– Поцілуєш– скажу.

– Скажеш – поцілую.

– Гаразд.

Я боявся проґавити світанок. Виконував замовлення.

Я хотіла щось сказати, проте Ян відкинувся на подушки і промовив, не зводячи очей з моїх губ:

– Твоя черга. Угода є угода.

Чим загасити поцілунок Яна? – Ще одним поцілунком. Зачароване коло. Я відірвалася від нього.

– Візьми мене, Яне!

Він похитав головою.

– Ні, крихітко, не можна. Не зараз. Буде дуже боляче.

Я почала гладити його плечі, груди, спустилася нижче…

– А я хочу, хочу, хочу зараз!

Ян вхопив мої руки, стиснув їх у долонях, роззброюючи мене.

– Ні, Марго, не наполягай. Я цього не зроблю.

Я розчаровано зітхнула.

– Гаразд, тоді цілуватися!

Я лежала в його обіймах, вмираючи від ніжности. Ян поволі засинав. Це добре, бо в мене було таке передчуття, що незабаром я прокинуся. Міцніше притиснувшись до нього, я на повні груди вдихнула запах його тіла, щоб пізніше згадати кожен нюанс, кожен відтінок. Ян замріяно гладив моє волосся.

– Я кохаю тебе, зіронько.

– Ш-ш-ш, спи, Яне, спи.

– Ти тільки не забувай, що я тебе кохаю.

Підкорюючись імпульсу, я несподівано для самої себе

запитала його:

– Яне, а що таке кохання?

Він заплющив очі.

– Кохання – це ти.

– Ні.

– Так.

– Гаразд, але яке воно?

Ян мовчав. Мабуть, заснув. І раптом тиха відповідь:

– Кохання – це повна довіра. Це відсутність страху і…– Він пригорнув мене до себе, занурив обличчя у мої коси. – Іще це завжди боляче.

Тиша. Ян спав. Я обережно вивільнилася з його обіймів, поправила ковдру, погладила його чорний чуб. Поспішай, Марго! Час рушати!