Марсіянин
Шрифт:
– Тоді… – сказав Тедді. – Трясця.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 439
Перед тим, як довірити своє життя цій машинерії, я повинен її випробувати.
І не так лагідно, як я робив досі. Звісно, я перевірив генерацію енергії, життєзабезпечення, спальню і надувний дах на причепі. Але треба переконатися, що усі складові можуть працювати разом.
Я збираюся завантажити причеп як на довгу дорогу і їздити по колу. Оскільки я не віддалятимусь від Дому більш, ніж на 500 метрів, то зі мною нічого не станеться, навіть коли щось і зламається.
Я
Я зробив одну поступку здоровому глузду: залишив запаси води в Домі. Завантажив усього двадцять літрів. Цього вистачить на час випробування і не більше. у цій механічній почварі, яку я створив, тиск може впасти з купи причин, а я не хочу, щоб уся моя вода википіла, якщо це станеться.
Під час справжньої подорожі я матиму 620 літрів води. Я надолужив нестачу ваги, наклавши 600 кілограмів каміння поруч з рештою моїх припасів.
На Землі університети й уряди готові заплатити мільйони, щоб отримати каміння з Марса. А я використовую його замість баласту.
Сьогодні я проведу ще один маленький експеримент. Переконавшись, що акумулятори наснажені повністю і працюють нормально, я від’єднав марсохід і причеп від живлення з Дому. Спатиму я в Домі, але залишу життєзабезпечення в марсоході увімкненим. Системи підтримуватимуть нормальний склад повітря, а завтра я подивлюся, скільки на це пішло енергії. Я слідкував за споживанням енергії, поки живлення йшло з Дому, і не побачив нічого несподіваного. Але це стане справжнім підтвердженням. Назвемо це «випробуванням власних джерел живлення».
Мабуть, це не найкраща назва. «Аполлон-1» не дасть збрехати.
•••
Екіпаж «Гермеса» зібрався в «залі».
– Давайте швиденько обговоримо стан справ, – сказала Льюїс. – Ми всі відстаємо від наших графіків наукових експериментів. Фоґелю, почнемо з тебе.
– Я замінив дріт у VASIMR 4, – рапортував Фоґель. – Це був наш останній товстожильний дріт. Якщо така проблема виникне знову, доведеться сплітати кілька тонкожильних, щоб провести такий струм. Також, знижується вихід енергії від реактора.
– Йогансен, – сказала Льюїс, – що не так з реактором?
– Мені довелося його прикрутити, – сказала Йогансен. – Справа в охолоджувальних платівках. Вони не відводять стільки тепла, скільки раніше. Окислюються.
– Як таке могло статися? – спитала Льюїс. – Вони ж іззовні корабля. Там немає нічого, з чим вони могли б реагувати.
– Гадаю, що вони набрали пилу або повітря через крихітні витоки з самого «Гермеса». Хай там як, а вони точно окислюються. Оксидна плівка забиває мікрорешітки, що зменшує площу поверхні. А що менше площа поверхні, то гірше розсіюється тепло. Тож я обмежила потужність реактора, щоб уникнути перегрівання.
– Ми можемо якось полагодити охолоджувальні платівки?
– Процес відбувається на мікроскопічному рівні, – сказала Йогансен. – І нам знадобилась би лабораторія. Зазвичай платівки міняють після кожної місії.
– Ми зможемо подавати достатньо енергії на двигуни до кінця місії?
– Так, якщо швидкість окислення не збільшиться.
– Гаразд, стеж за цим.
Беку, як наше життєзабезпечення?– Кульгає, – відповів Бек. – Ми в космосі набагато довше, ніж розраховували при створенні цих систем. в них є купка фільтрів, які зазвичай замінюють після кожної місії. Я знайшов спосіб чистити їх у хімічній ванні, яку я обладнав у лабораторії, але вона роз’їдає і самі фільтри. Поки що усе добре, але хто знає, що зламається наступним.
– Ми знали, що таке траплятиметься, – сказала Льюїс. – Конструкція «Гермеса» передбачає капітальний ремонт після кожної місії, але ми продовжили «Арес-3» з 396 днів до 898. Щось обов’язково ламатиметься. Ми маємо повне NASA помічників на такі випадки. Нам лиш треба вчасно проводити обслуговування. Мартінезе, що за пригода з твоєю каютою?
Мартінез наморщив чоло.
– Вона намагається мене підсмажити. Контроль температури не вправляється. Я думаю, проблема в трубах у стіні, які проводять охолоджувальну суміш. Я не можу їх дістати, бо вони зашиті в корпус. Кімнату можна використовувати для зберігання нечутливого до температури вантажу, але це все.
– То ти перебрався до Маркової кімнати?
– Вона поруч з моєю, – сказав він. – у ній те саме.
– То де ж ти спиш?
– У шлюзі №2. Це єдине місце, де люди через мене не перечіпатимуться.
– Недобре, – сказала Льюїс, хитаючи головою. – Якщо одні-єдині двері не витримають, ти загинеш.
– Не можу придумати, де мені ще можна спати, – сказав він. – Корабель доволі захаращений, а якщо я спатиму в коридорі, то заважатиму ходити.
– Гаразд, відтепер спатимеш у кімнаті Бека. Бек може спати у Йогансен.
Йогансен зашарілася і ніяково опустила очі.
– То… – сказав Бек, – ти знала про це?
– А ти думав, що ні? – сказала Льюїс. – Корабель в нас маленький.
– Ти не сердишся?
– Якби це була звичайна місія, то розсердилася б, – сказала Льюїс. – Але ми давно викинули сценарій. Якщо це не заважатиме виконанню ваших обов’язків, я не нарікатиму.
– Клуб знайомств «Мільйон миль над Землею», – сказав Мартінез. – Непогано!
Йогансен зашарілася ще дужче і закрила обличчя руками.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 444
Я вже добряче набив руку. Може, коли все це скінчиться, я зможу випробовувати марсоходи.
Усе пройшло добре. Я п’ять солів їздив колами, в середньому долаючи 93 кілометри на сол. Це трохи більше, ніж я сподівався. Місцевість пласка і гладенька, тож це той самий «найкращий випадок». Коли я долатиму пагорби й обминатиму валуни, то і близько стільки не долатиму.
Спальня розкішна. Велика, простора, зручна. в першу ніч я натрапив на проблему з температурою. Марсохід і причеп чудово регулювали власну температуру, але в спальні тепла було замало.
Прямо історія мого життя.
Марсохід має електричний обігрівач, який ганяє повітря маленьким вентилятором. Я не використовую обігрівач, бо РТГ дає мені достатньо тепла, тож я звільнив вентилятор і під’єднав його до дротів живлення недалеко від шлюзу. А коли він отримав енергію, мені залишалось лиш направити його у бік спальні.
Не дуже високотехнологічне рішення, але воно спрацювало. Дякуючи РТГ, тепла в мене вдосталь. Мені лиш потрібно рівномірно його розповсюджувати. Хоч тут ентропія на моєму боці.