Чтение онлайн

– Гадаю, вантажить щось у марсохід.

– Коли він востаннє працював над причепом? – спитав Венкат.

– Вже давненько. Чому він не пише свої повідомлення частіше?

Венкат знизав плечима.

– Заклопотався. Він працює протягом світлих годин, а на те, щоб викласти з каменів букви потрібні час і сили.

– Тож… – сказала Мінді. – Чому ви прийшли особисто? Я могла переслати зображення поштою.

– По правді, я прийшов поговорити з тобою, – сказав він. – Твої обов’язки відтепер зміняться. Замість керування супутниками на орбіті Марса твоїм єдиним обов’язком тепер буде слідкувати за Марком Вотні.

–

Як? – спитала Мінді. – А як же корекція курсів і орбіт?

– Ми передамо це іншим, – сказав Венкат. – Відтепер зосередься на знімках «Ареса-3».

– Це пониження, – сказала Мінді. – Я інженер орбіт, а ви перетворюєте мене на штатну нишпорку.

– Ненадовго, – сказав Венкат. – І ми в боргу не залишимося. Просто за місяці такої роботи ти стала фахівцем з розпізнавання супутникових знімків «Ареса-3». Ніхто інший до цього не придатний.

– Чому це раптом стало так важливо?

– Його час уже збігає, – сказав Венкат. – Ми не знаємо, як далеко просунулася підготовка марсохода. Але ми знаємо, що в нього на це лишилися шістнадцять солів. Нам потрібно знати точно, чим він займається. Журналісти й сенатори увесь час питають мене про стан місії. Мені навіть Президент кілька разів телефонував.

– Але знання про стан місії не допоможе, – сказала Мінді. – Ми ж нічого не можемо вдіяти, навіть якщо він запізнюється. Це марна робота.

Венкат зітхнув.

– Скільки ти працюєш на уряд?

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 434

Настав час вигуляти цю крихітку.

І тут є заковика. на відміну від моєї подорожі до «Пасфайндера», мені доведеться винести з Дому ключове обладнання для життєзабезпечення, коли вже я надумав провести дійсно показову репетицію. Якщо витягти регулятор атмосфери й генератор кисню з Дому, то від нього залишиться… намет. Великий округлий намет, не здатний підтримувати життя.

Це не так ризиковано, як здається. Як завжди, найнебезпечніша сторона життєзабезпечення – контроль рівня вуглекислого газу. Коли в повітрі накопичується більше одного відсотка CO2, в людини проявляються симптоми отруєння. Тому треба стежити, щоб у повітрі Дому його було менше.

Внутрішній об’єм Дому складає десь 120000 літрів. Якщо я дихатиму, як завжди, то підніму рівень CO2 до одного відсотка не менш, ніж за дві доби (а втрати кисню і видно не буде). Тож можна без ризику винести регулятор і генератор кисню на якийсь час.

Безперечно, жоден з них не пройде крізь шлюз причепа. на щастя для мене, на Марс вони прилетіли з наліпкою «зберіть перед використанням». Вони завеликі для того, щоб надсилати їх цілими, тож розбираються вони легко.

Я за кілька разів переніс усі частини до причепа. Кожну довелося проносити крізь шлюз по одній. Збирати їх всередині було горем на мою голову. в причепі ледве вистачає місця для усього мотлоху, який має там їхати, тож наш безстрашний герой почувався всередині доволі скуто.

Тоді я взявся за ЗВРА. Він висів на Домі ззовні, як висять на землі кондиціонери. Якщо подумати, то це він і є. Я перетягнув його до причепа і закріпив на полиці, яку я для нього зробив. Тоді я підвів до нього трубки, що вели крізь «надувну кулю» всередину герметичної кабіни причепа.

Регулятор жене повітря через ЗВРА, а повертається воно у вигляді бульбашок з теплового

резервуару. Регулятору також потрібен a герметичний бак для утримання CO2, який він витягає з повітря.

Коли я патрав причеп, щоб звільнити місце, то залишив один бак якраз для цього. Він призначений для кисню, але бак є бак. Слава Богу, що всі повітряні трубки й хлипаки, що використовуються в місії, стандартні. Це не випадковість. Так зроблено навмисне, щоб полегшити польовий ремонт.

Щойно встановивши ЗВРА, я підвів живлення від причепа до регулятора і генератора кисню і простежив за тим, як вони вмикалися. Щоб пересвідчитися, що вони працюватимуть нормально, я запустив на обох повну діагностику. Тоді я вимкнув генератор кисню. не забувайте, що я використовуватиму його лиш один сол з п’яти.

Я перейшов до марсохода, для чого довелося вийти на прикру ПКД. Щоб пройти десять метрів. Звідти я стежив за станом життєзабезпечення. Варто зазначити, що я не можу слідкувати за показниками систем з марсохода (бо вони всі в причепі), але марсохід може детально розповісти мені про повітря: кисень, CO2, температура, вологість і т.д. Все наче було добре.

Знову залізши в скафандр, я випустив у повітря марсохода балон з CO2. Я бачив, як у комп’ютера марсохода стався припадок, коли він побачив, що рівень CO2 злетів до летального. Тоді минуло трохи часу, і його рівень знову опустився до нормального. Регулятор свою роботу робить. Молодець!

Я залишив обладнання увімкненим і повернувся в Дім. Нехай попрацює вночі, а зранку я все перевірю. Умови експерименту не дуже реальні, бо для цього я маю сидіти всередині, споживати кисень і видихати CO2, але то вже наступний крок.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 435

Ніч минула неспокійно. Логіка говорила мені, що за одну-єдину ніч нічого поганого не станеться, але знання того, що з життєзабезпечення я мав лише обігрівачі, не додавало мені мужності. Моє життя залежало від розрахунків, які я провів раніше. Якби я переплутав знак чи не так додав два числа, то міг ніколи не прокинутися.

Але я прокинувся, а головний комп’ютер показував такий рівень CO2, на який я розрахував. Здається, я проживу ще один сол.

«Проживи ще один сол» – чудова назва для фільму про Джеймса Бонда.

Я перевірив марсохід. Усе було добре. Якщо нікуди не їхати, то одного заряду акумуляторів вистачить регуляторові на місяць роботи (якщо вимкнути в ньому обігрівач). Непоганий запас. Якщо під час подорожі все полетить шкереберть, я матиму час, щоб це виправити. Мене обмежуватиме не усунення CO2, а споживання кисню, якого я маю більш, ніж досить.

Я вирішив, що настав час перевірити спальню.

Залізши до марсохода, я приєднав спальню до зовнішніх дверей шлюзу зсередини. Як я вже казав, тільки так це й можна зробити. Тоді я вивернув її на Марс, який нічого такого не очікував.

Тиск в марсоході виплюнув спальню назовні й надув її. А тоді запанував хаос. Від раптового збільшення тиску спальня луснула, мов надувна кулька. Вона швидко здулася, випустивши повітря з себе і з марсохода. Я не знімав скафандр; я не бовдур. Тому я…