Марсіянин
Шрифт:
Значить, регулятор мені потрібен. Але генератор кисню може й не працювати увесь час. Мені лиш треба видаляти з повітря СО2 і поповнювати нестачу кисню. в Домі я маю 50 літрів рідкого кисню в 25-літрових балонах. Це 50000 літрів у газоподібному стані, яких вистачить на 85 днів. Недостатньо, щоб довезти мене до порятунку, але до біса багато.
Регулятор може відділяти СО2 і зберігати його в резервуарі, і він може додавати кисень з балонів, коли виникне потреба. Коли кисню стане замало, я зможу стати табором і використати всю енергію на роботу генератора кисню над збереженим
Тож я триматиму регулятор увімкненим постійно, а генератор кисню запускатиму лиш в ті дні, які я йому призначатиму.
Тепер берімося до наступної проблеми. Після того, як регулятор відділяє замерзлий СО2, кисень і азот залишаються газами, але їх температура становитиме -75°C. Якби регулятор повертав мені повітря, не нагріваючи його, я за кілька годин перетворився б на льодяник. Щоб такого не сталося, більшу частину енергії регулятор використовує на нагрівання очищеного повітря.
Але я маю кращий спосіб його нагрівати. Такий, який у NASA не розглядали б у найбільш кровожерному настрої.
РТГ!
Так, РТГ. Можливо, ви пам’ятаєте його з моєї захоплюючої мандрівки по «Пасфайндер». Милий шматок настільки радіоактивного плутонію, що виділяє 1500 ват тепла, які збирає, щоб отримати 100 ват електрики. А куди зникають інші 1400 ват? Вони випромінюються у вигляді тепла.
По дорозі до «Пасфайндера», мені навіть довелося відколупати шматок термоізоляції марсохода, щоб відводити тепло з тієї душогубки. Доведеться приліпити той шматок назад, бо тепло знадобиться мені, щоб підігрівати повітря з регулятора.
Я сів і порахував. Регулятор використовує 790 ват, безперервно підігріваючи повітря. 1400 ват від РТГ з головою вистачить для цього завдання, а також для підтримки стерпної температури в марсоході.
Для перевірки я вимкнув нагрівальні елементи регулятора і виміряв споживання енергії. За кілька хвилин я знову швиденько їх увімкнув. Божечки, ох і холодне ж те непідігріте повітря. Але я отримав потрібну інформацію.
Регулятор з нагріванням споживає 21,5 ніндзя-пірата. А без нього (барабанний дріб) – 1 ніндзя-пірат. Ви правильно зрозуміли, майже вся енергія йде на нагрівання.
Як і більшість життєвих негараздів, цей теж можна вирішити за допомогою коробки з чистою радіацією.
Я витратив решту дня на перевірку своїх розрахунків і проведення інших випробувань. Усе збіглося. Я можу це зробити.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 200
Сьогодні я тягав каміння.
Я мусив дізнатися енергоефективність системи «марсохід/причеп». на шляху до «Пасфайндера» я отримував 80 кілометрів з 18 кіловат-годин. Цього разу, вантажу буде значно більше. Я тягтиму причеп і увесь той мотлох.
Я підігнав марсохід до причепа і з’єднав їх разом. Наче неважко.
Причеп вже певний час стояв розгерметизований (зрештою, в ньому тепер кілька сотень маленьких дірочок), тож я відкрив обидва входи до шлюзу, щоб мати прямий доступ до кабіни. Тоді я закинув усередину кілька каменюк.
Довелося подумати над вагою. Найважче, що я візьму з собою – це вода. 620 кілограмів. Заморожена картопля – ще 200 кілограмів. Мабуть, я візьму більше сонячних панелей, ніж минулого разу, а також поцуплю акумулятор з Дому. А ще, звісно, регулятор атмосфери і генератор
кисню. Замість того, щоб зважувати увесь цей брухт, я навмання припустив, що усе потягне десь на 1200 кілограмів.Більш-менш стільки важить півкубометра базальту. Після двох годин нелюдської праці, протягом яких я скиглив без угаву, каміння лежало всередині.
Тоді я, маючи два повністю заряджених акумулятори, їздив колами навколо Дому, поки не виснажив обидва.
Поїздка на карколомній швидкості у 25 км/год не може бути повною пригод. Але мене втішило те, що марсохід зміг підтримувати таку швидкість з усією додатковою вагою. Вражаючий обертальний момент.
Але закони фізики – це малі мстиві падлюки, і вони знайшли як розплатитися за додаткову вагу. Перш, ніж у мене закінчився сік, я проїхав лиш 57 кілометрів.
І це 57 кілометрів рівною поверхнею, і з вимкненим регулятором (якому без нагрівання багато не треба). Про всяк випадок приймемо 50 кілометрів на день. з такою швидкістю я дістануся Скіапареллі за 64 дні.
Але тільки час на дорогу.
Час від часу, я муситиму зупинятися на день і згодовувати генератору кисню всю енергію. Як часто? Трохи порахувавши, я зрозумів, що мій бюджет у 18 ніндзя-піратів живитиме генератор так, що той виробить кисню на 2,5 сола. Доведеться зупинятися раз на два чи три соли. Шістдесят чотири соли моєї подорожі перетворяться на дев’яносто два!
Це надто довго. Я сам собі голову відірву, якщо доведеться стільки просидіти в марсоході.
Хай там як, тяганина з камінням і нарікання на тяганину з камінням виснажили мене. Здається, я розтягнув щось у спині. Решту дня відпочиватиму.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 201
Я точно розтягнув щось у спині. Прокинувся від лютого болю.
Тому я зробив перерву в модифікації марсохода. Натомість я весь день приймав пігулки і грався з радіацією.
Спершу я наковтався вікодину для спини. Слава Бекові і його медичним припасам!
Тоді я поїхав по РТГ. Він лежав там, де я його покинув, у ямі за чотири кілометри від Дому. Тільки ідіот залишив би його поблизу свого житла. Втім, я підібрав його і повіз до Дому.
Він або вб’є мене, або ні. Багато зусиль було покладено на те, щоб він не розбився. Якщо не довіряти NASA, то кому ж тоді довіряти? (Поки забудемо на хвилинку, що NASA наказало нам закопати його подалі).
Я перевіз його на даху марсохода. Цей малюк прямо вивергає тепло.
Я маю трохи пластикових трубок для дрібного ремонту відновлювача води. Занісши РТГ в Дім, я обережно закріпив трубки коло його тепловодів. Використавши скручену з паперу лійку, я залив у трубки воду і дав їй стекти до контейнера для зразків ґрунту.
Звісно, вода нагрілася. Це й не дивина, але приємно бачити, що термодинаміка поводиться, як їй личить.
Одна заковика: регулятор атмосфери не працює безперервно. Швидкість виморожування СО2 залежить від погоди назовні. Тож зворотній потік крижаного повітря не рівномірний. А РТГ виробляє постійну, відому кількість тепла. Він не може «зменшити оберти».
Тож за допомогою РТГ я нагріватиму воду, щоб створити тепловий резервуар, а тоді пропускатиму зворотній потік повітря булькати крізь нього. Так мені не доведеться думати, коли повітря заходитиме, а коли ні. Крім того, це не дасть температурі всередині марсохода змінитись раптово.