Чтение онлайн

Корпус стояв на панелі А, одній із сторін тетраедра, в якому «Пасфайндер» прилетів на Марс. Інші три сторони я залишив у долині Арес.

Між панеллю А і верстаком лежать надувні балони, використані для посадки «Пасфайндера». Більшість з них я роздер, щоб перевезти його, але все одно чимало матеріалу залишилося – достатньо, щоб діставати до корпуса апарата. Варто зазначити, що балони проводять струм.

О 13:30 я притулив дриль до верстака. Кожуха на ньому немає, бо мені треба було провести всередину дріт. Якщо дриль торкався верстака певним чином, метал з’єднався з металом.

Саме це й сталося.

Струм

пройшов через позитивний дріт дриля, через верстак, через балони, через корпус «Пасфайндера», через купу неймовірно чутливої і незамінної електроніки і вийшов через негативний дріт дриля.

«Пасфайндер» працює на 50 міліамперах. А отримав він 9000 міліампер, які переорали тендітну електроніку, спалюючи все на своєму шляху. Запобіжники згоріли, але було запізно.

«Пасфайндеру» кінець. Я втратив свій зв’язок із Землею.

Я залишився сам.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 197

*Зітхає*

Знаєте, я хотів би, щоб хоч раз усе пройшло згідно з планом.

Марс продовжує намагатися вбити мене.

Хоча… Це не Марс влаштував «Пасфайндеру» електричний стілець. То ж трохи виправлюся: Марс і моя недолугість продовжують намагатися вбити мене.

Гаразд, досить себе жаліти. Я не приречений. Просто усе буде важче, ніж я розраховував. Я маю все, що треба для виживання. І «Гермес» летить мені на порятунок.

Я виклав каміння азбукою Морзе. «ПАСФ ЗГОРІВ 9 АМПЕР. не ВОСКРЕСНЕ. РЕШТА ЗА ПЛАНОМ. ПОЇДУ ДО АПМ».

Якщо я зможу дістатися АПМ «Ареса-4», то не пропаду. Але після втрати зв’язку з NASA, мені доведеться самому збирати свій марсіянський дім на колесах, щоб дістатися туди.

Наразі, я зупинив усі роботи. не хочу продовжувати, не маючи плану. Впевнений, що в NASA придумають купу ідей, але мені доведеться обходитися власними.

Як я вже казав, Велика Трійка (регулятор атмосфери, генератор кисню і відновлювач води) життєво необхідні. Я зміг обійтися без них під час експедиції до «Пасфайндера». Я використовував фільтри CO2, щоб очищати повітря, а також набрав кисню й води на всю дорогу. Цього разу так не вийде. Велика Трійка мені потрібна.

Проблема в тому, що разом вони тягнуть забагато енергії, а працювати повинні постійно. Акумулятор марсохода має 19 кіловат-годин енергії. Один генератор кисню потребує 44,1 кіловат-години на сол. Бачите, де заковика?

Знаєте що? Від постійного вимовляння слів «кіловат-година на сол» в мене язик розбухне. Я придумаю нову наукову одиницю вимірювання. Одна кіловат-година на сол дорівнює… та чому завгодно… гм… Щось погано виходить… назву її ніндзя-піратом.

Загалом, Великій Трійці необхідно 69,2 ніндзя-пірата, більшість з яких потрібна генератору кисню і регулятору атмосфери (відновлювач води бере звідти лиш 3,6).

Доведеться скорочувати споживання.

Найлегше скоротити відновлювач води. Я маю 620 літрів води (а було ще більше, поки Дім не вибухнув). Мені треба лиш три літри води на сол, тож мого запасу вистачить на 206 солів. Після мого від’їзду і до того, як мене заберуть (або я помру в процесі) має минути лиш 100 сол.

Висновок: відновлювач води мені взагалі не потрібен. Я питиму скільки треба і викидатиму відходи назовні.

Ти все зрозумів правильно, Марсе, я на тебе мочитимусь і гидитиму. Це тобі за те, що весь час намагаєшся мене вбити.

Ну от. Зберіг 3,6 ніндзя-пірата.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 198

Величезне досягнення з генератором кисню!

Я просидів більшу частину дня над його характеристиками. Він нагріває CO2 до 900°C, тоді пропускає крізь цирконієвий елемент для електролізу, щоб відколупнути атоми вуглецю. Більшість енергії витрачається на нагрівання газу. Чому це важливо? Тому що я тут один, а генератор розрахований на шістьох. Одна шоста об’єму CO2 дає одну шосту витрат енергії на нагрівання.

В характеристиках написано, що він потребує 44,1 ніндзя-пірата, але увесь цей час він використовував лиш 7,35 через зменшене навантаження. Оце вже діло!

Залишається ще питання регулятора атмосфери. Він бере пробу повітря, визначає, що з ним не так, і виправляє проблему. Забагато СО2? Вилучити. Недостатньо О2? Додати. Без нього, генератор кисню нічого не вартий. СО2 слід відділити від повітря, щоб переробити.

Регулятор аналізує повітря за допомогою спектроскопії, а тоді розділяє гази, переохолоджуючи їх. Різні речовини перетворюються на рідину за різних температур. на переохолодження таких об’ємів повітря на Землі знадобиться страшна кількість енергії. Але тут не Земля (про що я не забуваю ані на хвилину).

Тут, на Марсі, переохолодження проводиться за допомогою перекачування повітря у резервуар за межами Дому. Повітря швидко охолоджується до зовнішньої температури, що коливається в межах від -150°C до 0°C. Коли надворі тепло, використовується додаткове охолодження, але в холодні дні повітря стає рідким задурно. Справжні витрати енергії починаються під час подальшого нагрівання. Якби повітря поверталося в Дім ненагрітим, я замерз би на смерть.

– Стривай-но! – думаєте ви. – Атмосфера Марса ж газоподібна, а не рідка. Чого ж тоді повітря з Дому конденсується?

Повітря всередині Дому більш, ніж у 100 разів густіше, тож переходить у рідкий стан за вищої температури. Регулятор буквально бере найкраще з двох світів. Примітка на полях: повітря Марса таки конденсується на полюсах. Воно застигає і перетворюється на сухий лід.

Проблема: регулятор потребує 21,5 ніндзя-пірата. Навіть якщо взяти кілька акумуляторів з Дому, все одно я ледве матиму енергії, щоб живити регулятор один сол, не кажучи вже про те, щоб якось їхати.

Треба думати далі.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 199

Я зрозумів. Я знаю, як живити генератор кисню і регулятор атмосфери.

Проблема малих транспортних засобів у можливому отруєнні СО2. Нехай ви матимете увесь кисень на світі, але коли рівень СО2 підніметься вище 1 відсотка, ви почнете клювати носом. 2 відсотки – і людина вже наче п’яна. За 5 відсотків важко зберігати притомність. Вісім відсотків вас уб’ють. Виживання залежить не від кисню, а від того, чи вдається позбутися СО2.