Марсіянин
Шрифт:
Звісно, я ретельно перевірив кожнісінький кущик – усі живі, всі здорові.
Я вивернув торби зі своїми буруб’яхами на купу добрив. Який аромат, якби ви тільки знали! Але він ослаб до більш стерпного рівня, коли я досипав трохи ґрунту. Сечу з посудини я залив до відновлювача води.
Мене не було три тижні, і заради рослин я накрутив тут підвищену вологість. Така кількість води в повітрі може викликати безліч проблем з електрикою, тож наступні кілька годин я перевіряв усі системи.
Тоді я трохи побайдикував. Мені хотілося відпочивати й решту дня, але я мав роботу.
Одягнувши скафандр, я вийшов
Стягти «Пасфайндер» з даху виявилося набагато легше, аніж випхати його туди. Я відкріпив опору від платформи АПМ і перетягнув її до марсохода. Я прихилив її до боку машини, а інший кінець прикопав для надійності – і отримав пандус.
Треба було взяти ту опору з собою. Вік живи – вік учись.
Через шлюз «Пасфайндер» нізащо не пройде. Він занадто великий. Певно, я міг би розібрати його і занести всередину за кілька разів, але є вельми переконливий аргумент проти.
Марс не має магнітного поля, тож і захисту від сонячної радіації тут немає ніякого. Якби я отримав таку дозу, то забезпечив би собі стільки раку, що в мого раку був би рак. Тому Дім захищає мене від електромагнітних хвиль. А це означає, що він не пропустить жоден сигнал, якщо я занесу посадковий модуль «Пасфайндера» всередину.
До речі про рак – пора позбутися РТГ.
Мене аж тіпало від думки про марсохід, але я мусив це зробити. Якби РТГ пошкодився, то вбив би мене.
У NASA визначили, що чотирьох кілометрів вистачить – хто я такий, щоб у цьому сумніватися? Я поїхав туди, де командир Льюїс викинула РТГ першого разу, запхнув його в ту саму яму і поїхав до Дому.
Почну працювати з посадковим модулем завтра.
Зараз я усю ніч ніжитимусь на справжньому ліжку. І мене грітиме думка, що моя ранкова сеча потрапить прямо в туалет.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 95
Сьогоднішній день було присвячено ремонту!
Місія «Пасфайндера» завершилася через відмову невстановленої критичної системи. Щойно в ЛРР втратили зв’язок зі станцією, то інформації про «Соджорнер» у них теж не стало. Можливо, він був у кращому стані. Можливо, йому потрібне лише живлення. А звідки він міг його отримати, якщо його панелі вкрив такий корж пилюки?
Я поставив маленький марсохід на стіл і підважив панель на корпусі, щоб зазирнути всередину. Акумулятор там був літій-тионілхлоридний, незаряджуваний. Я визначив це, виходячи з таких тонких деталей, як форма роз’ємів, товщина ізоляції, а також напису «LiSOCl2 НЕЗАРЯДЖ».
Я ретельно повитирав сонячні панелі, а тоді направив маленьку рухому лампу прямо на них. Акумулятор давно помер. Але панелі могли й вижити, а «Соджорнер» може живитися безпосередньо від них. Подивимося, чи оживуть вони.
Тоді настав час оглянути «Соджорнерового» татка. Я одягся і вийшов назовні.
На більшості станцій акумулятор є найслабшою ланкою. Це найвередливіша складова, і коли вона відмовляє, то нічого вже не вдієш.
Коли заряд акумуляторів стає низьким, станції не можуть просто вимкнутися і чекати,. Їхнє електронне начиння не зможе працювати, якщо температура опуститься нижче мінімальної. Тому вони мають обігрівач, щоб підтримувати
тепло. Ця проблема рідко помітна на Землі, але знаєте що? Тут Марс.З плином часу сонячні панелі потроху вкриваються пилом. Тоді зима приносить холод і коротші дні. Отак Марс і складає вашій станції велику дулю. Врешті, та починає споживати для опалення більше енергії, ніж здатна виробити зі скупого денного світла, що пробивається крізь пил.
Коли акумулятор повністю виснажується, електроніка перемерзає і вся система здихає. Сонячні панелі трохи підживлять акумулятор, але вже ніщо не дасть команду системі перезавантажитися. Усе, що могло дати таку команду було електронікою, а вона на той час вже не працюватиме. Нарешті, акумулятор без навантаження втратить свою здатність утримувати заряд.
Така звичайна причина смерті. І я дуже сподіваюся, що саме це і вбило «Пасфайндер».
З частин, що лишились від АСМ, я зібрав саморобний верстат і пандус до нього. Тоді я витяг станцію на своє нове робоче місце на свіжому повітрі. Мене і без того дратує працювати в скафандрі, а нагинатися раз-по-раз було б мукою.
Я витяг набір інструментів і заходився тицяти те і се. Зняти зовнішню панель було неважко, і я доволі легко знайшов акумулятор. в ЛРР усе підписують. Це срібло-цинковий акумулятор на 40 ампер-годин з оптимальною напругою 1,5 вольта. Ого. Вміли ж тоді робити апарати, що майже нічого не споживали.
Я від’єднав акумулятор і поніс його всередину. Перевіривши його за допомогою електричного набору, я зрозумів, що він давно простяг не лише ноги, а й руки з хвостом. Якби я пошаркав ногами об килимок, то й тоді накопичив би більший заряд.
Але я дізнався, що потрібно станції: 1,5 вольта.
Порівняно з тим саморобним лайном, який я збирав з мотлоху, починаючи з сола 6, це мені було як з гори бігти. в моєму наборі є регулятори напруги! Усього за п’ятнадцять хвилин я під’єднав регулятор до запасного кабелю живлення, і ще за годину я вийшов назовні й протягнув його до місця, де був акумулятор.
Залишалося питання тепла. Електроніку бажано не охолоджувати нижче -40°C. Температура сьогодні становить свіженькі -63°C.
Акумулятор великий, і знайти його було легко, але я гадки не маю, де там обігрівачі. А якби й знав, то не ризикнув би підводити до них живлення напряму. Так легко можна спалити усю систему.
Тож натомість я пішов і поцупив обігрівач зі складу запчастин, що зветься марсоходом №1. Я вже так його випатрав, що він тепер нагадує автомобіль, припаркований у лихому районі міста.
Я випер обігрівач на мій новий «верстат», і під’єднав його до живлення з Дому. Тоді я поклав його туди, де раніше був акумулятор.
Тепер треба чекати. І сподіватися на краще.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 96
Я дійсно сподівався пробудити станцію до повноцінного життя, але аж такого щастя мені не випало. Вузьконаправлена антена і досі не рухалася. Чому це важливо? Ну, зараз я вам розповім…
Якщо станція знову оживе (а «якщо» тут дуже велике), вона намагатиметься встановити зв’язок із Землею. Халепа в тому, що ніхто не слухатиме. Навряд чи команда «Пасфайндера» і досі тиняється в ЛРР на випадок, якщо їх давно замовклу станцію полагодить заблудлий астронавт.