Чтение онлайн

Коли я піду в кабінет дохторя Штрауса я неодмінно розповім йому про це.

Сьогодні, я, навчився, розуміти, шо, таке, кома, це крапка, з хвостиком, міс Кінніан, каже, це важливо, знати, томушо, це поліпшує, письмо, сказала, можна, втратити, багато, грошей, якшо кома, стоїть, не там, де вона, має стояти, у мене, було, трохи, грошей, які я заощадив, з платні, на своїй, роботі, та з того, шо виплачує, мені, фонд, але небагато, і я ніяк, не міг, зрозуміти, яким чином, кома, допомагає, мені, не втратити їх, Але, вона, сказала, усі застосовують, коми, тож, і я, повинен, їх, застосовувати,,

Я застосовував коми

неправильно, тобто помилявся в пунктуації. Міс Кінніан порадила мені знаходити довгі слова в словнику й запам’ятовувати, як їх писати. Я запитав, яка різниця, якщо можна їх прочітати. Вона сказала, це частина твоєї освіти, тож відтепер я шукатиму всі слова, що їх не певен як писати. Так, писати забирає багато часу, але я думаю, шо запам’ятовую правильне написання щораз більшої і більшої кількості слів.

Саме так я й навчився правильно писати слово пунктуація. Я знайшов його в словнику. Міс Кінніан сказала, шо крапка теж пунктуація, і є ще багато знаків, які треба вивчити. Я сказав їй, що думав, усі крапки повинні мати хвостики й називатися комами. Але вона сказала, ні. Вона сказала; ти повинен. запам’ятати всі знаки пунктуації, і тепер я можу запам’ятати їх (усі? знаки пунктуації – в моєму письмі! Їх багато й багато правил; їх застосування? Але я вже навчився зберігати їх у голові:

Шо мені ше подобається в міс Кінніан це те, шо вона завжди пояснює мені причину, коли я запитую. Вона – геній! Я хочу стати таким розумним-як-вона;

Пунктуація – це так цікаво!

Який же я йолоп! Я навіть не розумів, про що вона каже. Учора ввечері я прочітав книжку з граматики, й там усе пояснюється. Потім я побачив, що саме так мені намагалася розповісти про все міс Кінніан, але я її не розумів. Я все зрозумів опівночі, й усе впорядкувалося в моїй голові.

Міс Кінніан пояснила мені, що телевізір, який працював, перед тим як я засинав та вночі, багато мені допоміг. Вона сказала, я піднявся на плато. Тобто на пласку вершину пагорба.

Коли я зрозумів, як працює пунктуація, я прочітав усі свої звіти від самого початку. Боже, як помилявся я в написанні слів та в пунктуації! Я сказав міс Кінніан, що я повинен переглянути всі сторінки й поставити правильні знаки, але вона заперечила:

– Ні, Чарлі, професор Немур хоче, щоб твої тексти залишалися такими, якими вони є. Тому він і повертає їх тобі, після того як вони фотографуються – ти повинен бачити свій прогрес. Ти розвиваєшся дуже швидко, Чарлі.

Мені було приємно вислухати її слова. Після уроку я зійшов униз і погрався з Елджерноном. Ми більше не бігаємо наввипередки.

Мені погано. Це не та хвороба, яку може вилікувати лікар, я відчуваю, що в грудях у мене порожньо й пече.

Я не хотів про це писати, але відчуваю, що повинен, бо це дуже важливо. Сьогодні перший день, коли я не захотів іти на роботу.

Учора ввечері Джо Карп і Френк Рейлі запросили мене на гулянку. Там було багато дівчат, і Джімпі там був, й Ерні також. Я пам’ятав, як мені було погано, коли я напився, тож я сказав Джо, що нічого не питиму. Тоді він дав мені випити склянку кока-коли з дивним присмаком, на який я не звернув уваги, бо подумав, що це в роті у мене не дуже добре.

Ми весело розважалися протягом якогось часу.

– Потанцюй з Елен, – сказав Джо. – Вона навчить тебе переставляти ноги.

Потім він підморгнув їй, наче йому щось потрапило в око.

– Чому ви не дасте йому спокій? – запитала вона.

Він ляснув мене по спині.

– Це Чарлі Гордон, мій приятель, мій друг. Він хлопець не простий – його підвищили, й він тепер працює на змішувачі тіста. Я прошу тебе лише потанцювати з ним і розвеселити його. Що в цьому поганого?

Він підштовхнув мене до неї. Тож вона пішла танцювати зі мною. Я тричі впав і не міг зрозуміти, чому більше

ніхто не танцює, крім Елен зі мною. І я весь час перечіпався, бо завжди натикався на чиюсь ногу. Вони всі оточили нас колом, дивлячись і регочучи з того, як ми переступали ногами. Вони реготали гучніше щоразу, коли я падав, і я реготав теж, бо це було дуже смішно. Та коли це сталося востаннє, я вже не сміявся. Я зіп’явся на ноги, але Джо штовхнув мене, і я знову впав. Тоді я подивився на обличчя Джо, й у мене виникло дивне відчуття у шлунку.

– Який він кумедний! – сказала одна з дівчат.

Усі засміялися.

– О, ти мав рацію, Френку, – мовила Елен, задихаючись від сміху. – Це театр одного актора. – А тоді сказала: – Ось, Чарлі, візьми яблуко.

Вона дала мені яблуко, та коли я його вкусив, воно виявилося несправжнім.

Тоді Френк засміявся і мовив:

– Я ж вам казав, що він надкусить його. Тільки такий придурок не може відрізнити пластмасове яблуко від справжнього.

Джо сказав:

– Я так не реготав відтоді, як у Галоранса ми послали його за ріг вулиці, щоб він подивився, чи там не йде дощ.

Тоді мені згадалася картина, яка залишилася в моїй пам’яті відтоді, як я був зовсім малим і діти на подвір’ї дозволили мені гратися з ними у схованки, і я мав іти шукати їх. Коли я порахував до десяти і розтулив пальці на обличчі, то почав пошуки й марно шукав їх, поки стало холодно й поночі, а тоді пішов додому.

Я тоді нікого так і не знайшов і не розумів чому.

Френк нагадав мені ту історію. Сьогодні вони влаштували зі мною те саме, що й у Галоранса. Джо й решта покликали мене сюди, щоб посміятися з мене. А діти, які гралися у схованки, теж запросили мене тоді до гри, бо хотіли поглузувати з мене.

Люди на вечірці перетворилися на велику пляму розмазаних облич, що дивилися згори вниз на мене.

– Погляньте на нього. Обличчя в нього зовсім червоне.

– Він почервонів. Чарлі почервонів.

– Елен, що ти зробила з Чарлі? Я ніколи його таким не бачив.

– Боже, ти його зачарувала, Елен.

Я не знав, ані що мені робити, ані куди обернутися. Її тіло терлося об моє, і мене охопило дивне відчуття. Усі сміялися з мене, й несподівано для себе я відчув себе голим. Я хотів заховатися, щоб вони не бачили мене. Я вибіг із кімнати. Це був великий дім із багатьма залами, і я не міг знайти дорогу до сходів. Я забув про ліфт. Потім я нарешті знайшов сходи, вибіг на вулицю і тривалий час ішов пішки, перш ніж потрапив до своєї кімнати. Я ніколи раніше не знав, що Джо, Френк та інші полюбляли мати мене поруч себе лише для того, щоб посміятися з мене. Тепер я знав, щ'o вони мали на увазі, коли казали «наслідувати Чарлі Гордона».

Мені було соромно.

І ще одне. Мені приснилася та дівчина Елен, яка танцювала зі мною і терлася об мене своїм тілом, і, коли я прокинувся, простирадло було мокрим і липучим.

Я досі не пішов на роботу до пекарні. Я попросив місіс Флін, мою господиню, зателефонувати містерові Доннеру і сказати, що я захворів. Місіс Флін дивиться останнім часом таким поглядом, ніби боїться мене.

Я думаю, це добре, що я зрозумів, чому всі сміються з мене. Я багато думав про це. Причина в тому, що я надто дурний і навіть не розумію, коли роблю якусь дурницю. Людям здається кумедним, коли дурна особа не може щось робити так, як це роблять вони.

Хай там як, а я знаю, що з кожним днем стаю розумнішим. Я тепер знаю пунктуацію, і я вмію правильно писати слова. Я люблю передивлятися всі важкі для написання слова у словнику й запам’ятовувати їх. І намагаюся писати свої звіти дуже ретельно, але це дається мені нелегко. Я багато тепер читаю, й міс Кінніан каже, я читаю швидко. І навіть багато чого розумію з того, що прочитав, і воно залишається у мене в пам’яті. Буває так, що, коли я заплющую очі й думаю про якусь сторінку з книжки, вона постає переді мною, наче картина.