Чтение онлайн

Та коли Гаррієт прийшла, вона навіть не подивилася на нього. Медальйона на ній не було. Й вона здавалася сердитою.

Він чого тільки не витворяв, коли місіс Джонсон не дивилася. Він корчив кумедні гримаси. Голосно реготав. Ставав на свого стільця й крутив задом. Він навіть кинув крейдою для письма в Гаролда. Але Гаррієт не подивилася на нього жодного разу. Може, вона забула. Може, вона вдягне медальйон завтра. Вона проминула його в коридорі, та, коли він хотів підійти до неї й запитати про медальйон, вона проштовхалася повз нього, не сказавши й слова.

Унизу, на шкільному

подвір’ї, на нього чекали двоє її великих братів.

Гус штовхнув його.

– Ти, малий сучий сину, навіщо написав моїй сестрі ту гидоту?

Чарлі відповів, що він не писав ніякої гидоти.

– Я лише передав їй подарунок на День святого Валентина.

Оскар, який грав у футбольній команді, до того як мав закінчити середню школу, схопив Чарлі за сорочку й відірвав йому два ґудзики.

– Тримайся подалі від моєї малої сестри, виродку. До того ж ти не належиш до цієї школи.

Він штовхнув Чарлі до Гуса, який схопив його за горло. Чарлі злякався й заплакав.

Тоді вони стали бити його. Оскар ударив його в ніс, а Гус збив із ніг і став копати носаком черевика в бік, а потім вони обидва надавали йому копняків, спочатку бив один, потім другий, а деякі інші діти на подвір’ї – друзі Чарлі – збіглися, галасуючи й плескаючи в долоні:

– Бійка! Бійка! Вони б’ють Чарлі!

Його одяг був роздертий, ніс розбитий, один зуб зламаний, і, коли Гус та Оскар пішли геть, він сів на узбіччі тротуару й заплакав. Кров здавалася йому гіркою. Інші діти лише сміялися й кричали:

– Чарлі відлупцювали! Чарлі відлупцювали!

А тоді до Чарлі підійшов містер Вагнер, один зі сторожів школи. Він відвів хлопця до чоловічого туалету і сказав йому, щоб змив кров і бруд з обличчя та з рук, перш ніж піде додому…

Мабуть, я був дуже дурним, якщо вірив словам людей. Мені не слід було довіряти ані Гаймі, ані комусь іншому.

Я ніколи не згадував про ці події раніше, але вони повернулися до мене, коли я почав думати про свій сон. Це було якось пов’язано з тим почуттям, яке опановувало мене, коли міс Кінніан читала мої звіти. Та хай там як, а я радий, що тепер я можу не просити нікого щось написати для мене. Тепер я можу зробити це сам.

Нарешті я зрозумів, що таке Роршах. Це тест із чорнильними плямами, той самий, який мені давали перед операцією. Побачивши його, я злякався. Я знав, що Берт запитає мене, які бачу там картинки, і я знав, що нічого там не побачу. Я подумав, що все було б інакше, якби я міг довідатися, які картинки там сховані. Можливо, там немає ніяких картинок. Можливо, це просто трюк, аби перевірити, чи настільки я дурний, аби побачити щось таке, чого там немає. Лише подумавши про це, я розлютився на Берта.

– Отже, Чарлі, – сказав він, – ти бачив ці карти раніше, пам’ятаєш?

– Звичайно пам’ятаю.

Я сказав це таким тоном, що він зрозумів, я розлютився, і він подивився на мене з подивом.

– Тобі щось не так, Чарлі?

– Ні, мені все так. Але ці чорнильні плями дратують мене.

Він усміхнувся й похитав головою.

– Тут нема чого дратуватися. Це лише один із персональних тестів. Тепер я хочу, щоб ти подивився на

цю карту. Люди чого тільки не бачать у цих чорнильних плямах. Скажи мені, якою вона здається тобі, на які думки вона тебе наштовхує.

Я був шокований. Витріщився на карту, а потім на нього. Аж ніяк не сподівався почути від нього щось подібне.

– Ти хочеш сказати, що нема ніяких картинок, захованих у цих чорнильних плямах?

Берт спохмурнів і скинув окуляри.

– Ти про що?

– Я про картинки, нібито сховані в цих плямах. Минулого разу ти сказав мені, що всі можуть їх бачити, й ти хотів, щоб я їх також побачив.

– Ні, Чарлі. Я не міг такого сказати.

– Що ти маєш на увазі? – закричав я на нього. Я так боявся тих чорнильних плям, що розгнівався на самого себе й на Берта теж. – Адже ти сказав мені саме це. Якщо ти такий розумний, що працюєш у коледжі, то це не означає, що тобі дозволено глузувати з мене. Мене вже нудить, і я стомився від того, що всі з мене сміються.

Я не пам’ятаю, щоб коли-небудь так розлютився. Я не думаю, що справа була лише в Берті, але несподівано усе в мені вибухнуло. Я кинув карти Роршаха на стіл і вийшов із кімнати. Професор Немур саме йшов у коридорі, й, коли я, не привітавшись, проскочив повз нього, він зрозумів: тут щось не так. Він і Берт перехопили мене, коли я вже підходив до ліфта.

– Чарлі, – сказав Немур, схопивши мене за руку. – Зачекай хвилину. Що сталося?

Я висмикнув свою руку з його руки й кивнув на Берта.

– Мене нудить від людей, які глузують із мене. Це все. Можливо, раніше я цього не розумів, але тепер я все розумію, й мені це не до вподоби.

– Ніхто не глузує з тебе, Чарлі, – сказав Немур.

– А як же з чорнильними плямами? Минулого разу Берт сказав мені, що в чорнилі є картинки – їх кожен може побачити, а я…

– Чарлі, ти хочеш почути точні слова, які сказав тобі Берт, і що ти йому відповів? Ми маємо магнітофонний запис тієї сесії тестів. Ми можемо прослухати його, й почуємо все, що там було сказано.

Я повернувся разом із ними до психокабінету зі змішаними почуттями. Я був переконаний, що вони сміялися з мене й обманювали мене, коли я був надто дурний, щоб це зрозуміти. Мій гнів збуджував мене, і я не міг легко його позбутися. Я був готовий до боротьби.

Коли Немур пішов до картотеки, щоб узяти магнітофонний запис, Берт пояснив:

– Останнього разу я говорив майже ті самі слова, що й сьогодні. Ці тести вимагають, аби процедура була однакова щоразу, коли їх застосовують.

– Я в це повірю, коли почую.

Вони переглянулися. Я знову відчув, як кров шугнула мені в обличчя. Вони сміялися з мене. Але потім до мене дійшло, щ'o я сказав, і, слухаючи себе, я зрозумів причину погляду, яким вони обмінялися. Вони не сміялися. Вони зрозуміли, щ'o відбувається зі мною. Я досяг нового рівня, і гнів та підозра були моїми першими реакціями на світ, який мене оточував.

Голос Берта почувся з магнітофона:

– А зараз я хочу, щоб ти подивився на цю карту, Чарлі. Що тут може бути? Що ти бачиш на цій карті? Люди чого тільки не бачать на цьому чорнилі. Скажи мені, про що ти думаєш, дивлячись на неї…