Современная проза

Присвячується всім, чиї тексти проступають крізь рядки цієї оповіді, перетворюючи її на палімпсест Марко Павлишин. Передмова Приємно, коли появляється гарний літературний твір, себто такий, який і дарує читацьку насолоду, і нагороджує спроби докладніше з ним розібратися.…

Отже, усі зібралися, усі готові, фільм розпочнеться за кілька секунд, як сказав би Джим Моррісон. Порятунок До речі, ще трохи про Моррісона. Романові, що вдивляється у вечірнє небо над Варшавою, вже годину в голові крутиться лише одне: «People are trange, when you are tranger, face look ugly…

Воно, якщо розібратися, то я враг народа. Бо відриваю їх від роботи. Пхаю носа куди не слід. Інтересуюсь різними деталями. Відриваю від важливої державної роботи. А вони змушені ще й свій дорогоцінний час витрачати на дурні балачки зі мною, мусять обминати мене, адже я перепиняю їм дорогу. — Дозвольте……

Але це відбувалося давно, років тридцять тому. Нині він точно знав, що вагони й тепловози розмовляти не вміють, планував своє майбутнє мінімум на рік, навряд чи вважав його настільки однозначно блискучим та вже точно – не вічним. Тепер йому подобалося їздити вагонами другого класу, там, де люди не лежать,…

– То ви захоплюєтесь жіночими романами?.. Чи жінками, котрі їх пишуть? – знову мій клятий сарказм… Де його діти?.. Ось так завжди – щойно я тверезію, відразу стаю схожа на їжачка з настовбурченими голками… Захисна реакція… – Я захоплююсь насамперед хоробрістю людей, котрі не соромляться бути самими…

Відтоді в Ірини залишиться не дуже ввічлива звичка ніколи не посміхатися, якщо не смішно. І скільки вона не намагатиметься позбутися її, навчившись автоматичної ввічливої посмішки, в неї нічого не вийде. Наскільки легко їй у дитинстві вдалося привчити себе до стриманості міміки, настільки ж складно буде…

— Як вона це почула? — замислився Марек, більше здивований слухом ворожки, ніж її віщуванням. — Бо я щовечора випиваю ложку колоїдного срібла й натираю вуха бальзамом монахів-боніфратів. Це діє ліпше, ніж слуховий апарат. Добре, воду я наставила. Тож припильнуй, дитинко, і позаливай, а я пошукаю карти.…

— Я питаю не у вас, а в решти стада, — присадив її Четвертак. — Зрозуміло? Охоче послухаю критичні зауваження. Сміливі думки, контроверсійні питання. Ну, є хтось відважний? Я несміливо піднесла пальці на висоту брів. І зараз же опустила руку. Проте зелені очі доктора Четвертака вловили цей порух. …

А одного разу, здається, також ясно світило сонце, знов зчинилась метушня. Бігли, янчали, кричали. Згодом над самим дахом будинку прогриміли знайомі звуки, щось засвистало, шарпнуло вікнами, брязнуло скло, задрижала підлога, загойдалась висяча лампа, рушилась і повисла навскіс картина, що висіла сливе…

Оставяйки зад себе си дълга димна опашка, ракетите-ускорители действуваха още 80 секунди, после се отделиха от ракетата-носител, която продължи да работи като втора степен още 200 секунди. Четирийсет секунди след запалването на втората степен предпазният кожух на третата степен се разтвори по надлъжната…

16 квітня Ще один московський вечір, коли за стіною грає на гітарі Женька Сельц, коли всі блукають коридорами, вправляючись у жартах з приводу завтрашнього екзамену з наукового комунізму. Нічого. Немає нічого нового. І це добре. Потужний рух не втомлює, він просто забирає усе твоє до останку. Як яблука…

— Вино теж закріплене. — Вино для кріпаків. — І для Кріпке. — Будемо кріпитися далі? — Закропимо душі. Гей! Будьмо! Вовчик зробив кілька потужних ковтків і віддав пляшку мені, а сам знову закурив. — Я забув тобі сказати. Рябчук надіслав книжку і кілька нових віршів. — Покажи. — Вірші…

– Я не хочу більше з тобою розмовляти! Чуєш, не хочу! Усе! – Роздратовано пролунало в слухавці. Та «не хотіла» вона недовго. За хвильку я почув її знову. – Який же ти козел! А вибачитись не хочеш? Тобі що, реально все до лампочки? – Ну, це вже знущання. Ти ж щойно казала, що не хочеш зі мною розмовляти.…

У лютому я – трохи несподівано для себе самого – дав йому згоду, спершу мейлом, а тоді, як підтвердження, і телефоном. Наша перша зустріч з Еґоном Альтом відбулася неподалік місця, де я мешкав, так само на Штуттґартер Плятц, у кафе «Міро», яке чомусь офіційно вважається артистичним, можливо, тому, що вночі…

Крізь тріскотіння й шуми гугнявий чоловічий голос з почуттям прокричав їй, що вона — «найкраща на світі». — Безсумнівно, — гордо відповіла Мар'яна. Незнайомець у слухавці акнув, сказав: «Ой, вибач… вибачте» — і перетворився на гудки. Мар'яна поклала трубку і всміхнулась. У її тридцять…

Есента на 1568 г., Хамптън Корт: Джордж Не съм ничий агент. Не ми плащат, за да мисля по определен начин. Не съм наемен убиец. Не съм нито шпионин на Сесил, нито назначен от него екзекутор. От цялото си сърце и душа искам да не бях тук, в Лондон, заел се с тези ужасни дела, а у дома в Чатсуърт Хаус…

– Доброе утро, мистер Роксборро. Ваш завтрак на столе, документы рассортированы по степени важности. В десять у нас совещание. Вот ваше расписание на сегодня. Кладу папку перед мужчиной приятной наружности. Его тело помнит ещё усилия в спортивном зале, как и запомнило аромат дорогого парфюма. Гладковыбритое…

– С тобой все в порядке? – тихо поинтересовался Стас. Яркие зеленые глаза затравленно смотрели на него из-под длинной челки. С носа струилась кровь, стекая, пачкая одежду, а на скуле стремительно наливался синяк. – Блядь… – выругался он, глядя на «узоры», оставленные другом. – Идти можешь? Где…

Восьмидесятый район руконгая. За два часа до собрания капитанов. — Г-где я… — Черноволосый юноша тяжело поднялся, шатаясь, юноша недоуменно осматривался, в голове было пусто. — И кто я? — Красноглазый не понимал, что происходит и что теперь делать, машинально потянувшись за спину Черноволосый застыл,…

*** – Где Джейсон? Настроение у Уильяма сегодня с утра было не лучше, чем у Шона. Зато виновата не я. И не хотела я быть на месте раздражителя. – Забирает Ваши визитки из типографии. – Разве не ты должна была ими заняться? – Да, но вчера позвонили и сказали, что эскизы будут готовы утром. Джейсону…