Рассказ

Майор Самохин затянулся по последнему разу, протянул остаток беломорины. – Кури, – сказал он. – Ах да, ты же не куришь. Так что, Цукерторт, сделаешь? Арон Григорьевич, подслеповато щурясь, принялся вновь рассматривать фотографии. Девочка была хороша. Чудо как хороша была девочка. Идеальной формы…

Авва Фернар, проигнорировав дерзкую речь, вновь вскинул руку, обратил лицо к небесам и стал просить господа за раба божьего Фаркея. Он знал, что смертник прав: для святотатцев у создателя милости нет, за многие годы всевышний не пощадил ни одного. Вот и сейчас его блаженство ждал минуту, другую, третью……

Инспекторов и прочую тыловую перхоть полковник не жаловал. Будь он на месте умников, затеявших экспансию на эту проклятую планету, ни одного рекрута на ней бы давно не осталось. И плевать он хотел на то, что здесь идеальные условия для поселения человеческой расы. Какие они, к чертям, идеальные, когда…

Посадку Беретта провела безукоризненно. «Одноглазый Джо» приземлился так мягко и плавно, что скупой на похвалу Волчара в знак восхищения цокнул языком и задрал вверх большой палец, а Гамадрил осклабился и выразил своё одобрение нецензурной тирадой. – Приехали, парни, – сказала Беретта, заглушив двигатели…

На кухню, усмирять чайник, я доковылял с трудом. Обжёгшись об него напоследок и сыпля проклятиями, добрался до входной двери и впустил хозяйку. – Вы не представляете, как я вам благодарна, – сказала она с порога. – Ой, Саша, на вас лица нет. Вы ведь ушиблись, да? Пойдёмте, я никуда вас не отпущу, даже…

Лагин решился в пятницу, вечером. Когда набирал номер, голова плыла. И руки тряслись – от нервов. – Алло, – Лика ответила на третьем гудке. – Говорите, пожалуйста. Речь, которую Лагин всю неделю репетировал, пока не запомнил наизусть, вылетела из головы как не бывало. – Это я, – замямлил он в трубку…

– Ещё как прокатит, – убеждённо сказал Дольщик. – Ты и не заметишь. Не чёс, так сменка, накладка или подлянка. – Ну, а если не один на один? Мне вот сейчас идея пришла. Допустим, будут ещё двое. Все исполнители. Друг другу они шулеровать ведь не дадут. Тогда как думаешь? В долю ко мне пойдёшь? – Знаешь…

Анатолий не боялся смерти. Всю жизнь он ходил под ней, и до сих пор эта малосимпатичная женщина с косой относилась к нему более-менее благосклонно. Вот и теперь он надеялся, что перейдёт линию фронта как обычно, без приключений. Тем более что Донбасс – это сильно пересечённая местность, изрытая глубокими…

Но порой ведь бывает и так, что даже слепая курица находит зернышко. Точно так оно- случилось и с Микко. В один прекрасный день он наткнулся на большой корунд, лежавший на отмели прямо на гальке. Великолепная Звезда Лапландии, величиной с кулак — крупнее тут не находили. Если, конечно, верить его рассказу.…

"Тук... Тук... Тук..." -цокотить годинник над великим дзеркалом. Воно-заручник цієї кімнати,її невільний і єдиний свідок. "Кап... Кап... Кап..." - капає кров із чисельних ран. Сп'янілий від алкоголю і наркотиків розум вже не розрізняє стоп-слово серед хвиль крику. "Чому вона кричить? Це ж не боляче?!…

У глибині душі Афанасій завжди був експериментатором, тому, шукаючи пана Зривка, він не просто тупо випивав кожного дня по пляшці горілки, а робив це системно, намагаючись творчо урізноманітнити досліди. У результаті строго наукових пошуків Афанасій відкрив і практично довів, що якщо самому випити не…

Двадцятихвилинна прогулянка під дрібним дощем не заспокоїла, навіть до певної міри більше пригнітила мій стан. Тому до закладу під назвою «Кафе» зайшов сумний, депресивний, від цього ще більш жалюгідний типчик, середній на зріст, із мокрою головою, у старенькій шкірянці з латками на ліктях. Взагалі-то…

Летимо на нічний Хрещатик - Як метелики на вогонь… Із циклу «Нічні метелики» Довший час було так: я бачила, але не розуміла. Це було як у «Ромео й Джульєтті» Ф. Дзефіреллі, в епізоді, де смертельно поранений Меркуціо розігрує свій фінальний монолог, ще по-буршівському «тримаючи марку» й через…

Юстина зупинилася перед дверима під’їзду. Поставила на землю важку торбу і натиснула на клямку. Двері були зачинені. Замерзлими пальцями вона набрала на домофоні код, але двері не відчинилися. – Код поміняли, падли, – почулося з-під купи ганчірок від смітника на протилежному боці вулиці. Це був їхній…

Жінка замовкла і втупила погляд у темне завіконня, де інколи пролітали вогники. Я нечутно ковтнула чаю і зітхнула, пригадавши й себе в ті часи. Дякувати Богу, базари нас оминули, але мені теж було що згадати… Сьогодні вже навіть не вірилося, що ми тоді ТАК жили. Все ж таки природа вмонтувала в людину…

Голова ревізкому міркував хвилину. — Технічно цей проект здійсненний, — промовив він кінець кінцем, відхилившись на стільці. — Але куди ви подінете Веледницьку? — Вільної кімнати для неї в нас немає. Але над казанами центрального опалення є така комірка сажнів на два з половиною, з вікном, як слід,…

А що тут думати?.. Думання залишилося там, у світі речей. Відчувати треба!.. — вихором увірвалося у душу одкровення і перекинуло її знову з голови на ноги. Слава Богу… Цієї ночі на цвинтарі було тихо, наче в могилі. Артур Твердолобий молився. Він просив пробачення у донечки за те, що мільйон разів…

Все життя водила до мене якихось своїх подружок, які мене виховували, тобі самій бракувало слів! Ти й зараз привела сюди свою стару панну, Настю Іванівну, оцю висушену непитущу воблу, яка, крім води з сиропом, нічого не вливала до своєї ротової порожнини, навіть чай нормальний заварити не може. Забирайтесь…