Марсіянин
Шрифт:
– Щойно ти долетиш до Марка, з якою відносною швидкістю ти зможеш упоратися?
– Я легко зможу вхопитися за АПМ при п’яти метрах на секунду. Десять метрів на секунду вже будуть схожі на стрибок на рухомий потяг. А як буде більше, то я можу й не втрапити.
– Тож враховуючи безпечну швидкість маневрового рюкзака, нам треба мати різницю в швидкості з АПМ не більше двадцяти метрів на секунду.
– І наблизитися до нього менш, ніж на двісті чотирнадцять метрів, – сказав Бек. – Місця для помилки небагато.
– Ми матимемо чимало часу, – сказала Льюїс. – Він злетить за п’ятдесят хвилин до перехоплення,
– Добре, – сказав Бек. – Та й двісті чотирнадцять метрів – то не жорстке обмеження як таке.
– Дуже жорстке, – сказала Льюїс.
– Та ні, – сказав Бек. – Я знаю, що не можна виходити без страховки, але без прив’язі я можу полетіти набагато далі…
– І не думай, – сказала Льюїс.
– Але ж так можна подвоїти чи й потроїти зону перехоплення…
– Я вже сказала все, що думаю про це, – відрізала Льюїс.
– Так точно, командире.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 526
Не багато на світі є людей, що можуть розповісти, як вони понівечили космічний корабель вартістю в три мільярди доларів, але я один з них.
Я викидав з АПМ критично важливе залізяччя направо і наліво. Приємно знати, що під час злету на орбіту я не тягтиму за собою зайву вагу тих безглуздих резервних систем.
Спершу я повитягав усі дрібниці. Тоді настала черга того, що можна було розібрати: сидіння, кілька резервних систем і панелей управління.
Я нічого не вигадую, а просто працюю за списком NASA, який має полегшити мені роботу, наскільки це можливо. Іноді я сумую за тим часом, коли сам приймав усі рішення. Але тоді я нагадую собі, що мати команду геніїв, які казатимуть мені, що робити далі, в казнальйон разів краще, аніж самому придумувати різне лайно на ходу.
Час від часу я вдягаю скафандр, лізу до шлюзу з такою купою непотребу, яку тільки можу в нього напхати, і викидаю його назовні. Майданчик навколо АПМ виглядає наче знімальний майданчик «Сендфорда і сина».
Я дізнався про «Сендфорда і сина» з колекції Льюїс. Цій жінці треба сходити до лікаря зі своєю лихоманкою сімдесятих, я не жартую.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 529
Я перетворюю воду на ракетне паливо.
Це легше, ніж вам здається.
Щоб відділити водень від кисню, потрібні лиш двійко електродів і трохи струму. Справжня проблема в тому, щоб той водень зібрати. Я не маю обладнання, що витягає водень з повітря. Регулятор атмосфери гадки не має, як це робиться. Минулого разу, коли я мусив позбутися водню в повітрі (атож, коли я перетворив Дім на бомбу), я палив його, щоб перетворити на воду. Очевидно, що зараз це було б недоречно.
Але в NASA про все подумали і передали мені план дій. Спершу, я роз’єднав марсохід з причепом. Тоді, не забувши надягти скафандр, я розгерметизував причеп і наповнював його киснем, поки тиск не піднявся до однієї четвертої атмосфери.
Тоді я відкрив пластиковий контейнер з водою й опустив у неї електроди. Ось навіщо мені потрібна була атмосфера. Без неї води просто негайно википіла б, залишивши мене стояти посеред випарів.Я розділив електролізом водень і кисень. Після цього в причепі стало ще більше кисню і також трохи водню. До речі, це доволі небезпечно.
Тоді я увімкнув регулятор атмосфери. Знаю, я щойно сказав, що він не вирізняє водень, але він знає, як витягти з повітря кисень. Я зламав усі запобіжники й змусив його витягти 100 відсотків кисню. Коли справу було зроблено, в причепі лишився тільки водень. Ось чому я починав працювати в чисто кисневій атмосфері – щоб регулятор пізніше міг його відділити.
Тоді я запустив шлюз, лишивши внутрішні двері відкритими. Шлюз думав, що витягає лише те повітря, що має в собі, коли насправді він витягав усе, що було в причепі. Це повітря зберігалося в резервуарі шлюзу. Отак я і отримав бак чистого водню.
Я переніс його до АПМ і перемістив водень до його резервуарів. Я вже згадував про це, але скажу ще раз: нехай живуть стандартні хлипаки!
Нарешті, я запустив паливний агрегат, і той узявся виробляти мені додаткове паливо.
До запуску доведеться повторити цей процес ще кілька разів. Я навіть використаю для електролізу власну сечу. Ото вже в причепі приємно запахне.
Якщо виживу, то розповідатиму людям, як дзюрив ракетним паливом.
•••
[19:22] ЙОГАНСЕН: Здоров, Марку.
[19:23] АПМ: Йогансен!? Бісова капуста! Вони нарешті дозволили вам говорити зі мною напряму?
[19:24] ЙОГАНСЕН: Так, NASA дозволило це десь годину тому. Між нами лиш 35 світлових секунд, тож можна балакати майже в реальному часі. Я щойно запустила систему і зараз випробовую її.
[19:24] АПМ: Чого вони так довго не дозволяли?
[19:25] ЙОГАНСЕН: Психологи хотіли побоювалися можливих особистих конфліктів.
[19:25] АПМ: Що? Просто тому, що ви покинули мене на Богом забутій планеті без жодного шансу на порятунок?
[19:26] ЙОГАНСЕН: Смішно. Але не жартуй так над Льюїс.
[19:27] АПМ: Зрозумів. То цеє… дякую, що повернулися по мене.
[19:27] ЙОГАНСЕН: Це найменше, що ми могли. Як там перепилювання АПМ?
[19:28] АПМ: Поки що нічогенько. у NASA добряче продумали усі процедури. І вони працюють. Але не скажу, що це легко. Минулі три дні я знімав панель №19 і переднє вікно. Навіть за місцевої сили тяжіння ці покидьки важкезні.
[19:29] ЙОГАНСЕН: Коли ми тебе підберемо, я дико і нестямно тебе кохатиму. Готуй своє тіло.
[19:29] ЙОГАНСЕН: Я цього не писала! Це Мартінез! Я відійшла на якихось 10 секунд!
[19:29] АПМ: Як же я сумував за вами, народ.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 543
Я… готовий?
Наче готовий.
Зробив усе, що мені понаписували. АПМ готовий до польоту. І за шість солів я на ньому полечу. Сподіваюся, що полечу.
Бо воно може й не злетіти. Як-не-як, а я зняв один з двигунів. Я міг там напартачити тисячею і одним способом. А перевірити злітний ступінь не можна ніяк. Його вже як запалиш, то горітиме.