КРАХ
Шрифт:
— Це найбільш ризикована частина плану, — пробурмотів Лейва і подумав: «Ніколи ще я не відчував страху. Та зараз, здається, мені страшно».
— Підштовхніть, будь ласка, — попросив Кіт. Та міг би й не просити. Як тільки постові почули свисток локомотива, вони кинулися до молоковоза і штовхали ззаду, намагаючися зсунути його з місця. Та молоковоз лише ледь погойдувався, тяжко осідаючи на задні колеса.
— Та що там? — закричав Кіт, висунувшись наполовину з кабіни.
— Ніяк не зсунемо!
«Як же це?» — подумав Кіт. Другий свисток пропоров повітря: поїзд був близько. «Усе летить к бісу». Кіт завмер на
А поїзд наближався.
— Та швидше спускайся! — закричав один з охоронців. — Треба ж витягти машину!
Кіт вискочив з кабіни, підбіг до постових і став штовхати щосили разом з ними. Але задні колеса упиралися в рейку, молоковоз хитався, а з місця не зрушив.
У Касабланці під відкритим капотом механік копався у моторі. «Вперше за весь час, що я ремонтую машини, доводиться удавати, ніби я цим займаюсь», — майнула думка.
Була 7-ма година 03 хвилини. Механік не зогледівся, коли до нього підійшов чоловік. Запитав:
— Допомогти тобі, товаришу?
Серед снопа іскор зі скреготом двигтів, наближався залізний таран. Здавалося, стогнали і вдавлювалися в землю рейки під надсильним тягарем, байдужі до чужих страждань невблаганно котилися колеса.
Машиніст, пам'ятаючи про переїзд, був насторожі. Та коли перед очима за поворотом випірнула машина, що застрягла на колії, він розгубився. Молоковоз ріс прямо на очах. Машиніст уже вхопився за ручку гальма, коли машина зрушила з місця і перетнула колію. Два чоловіки в одежі кольору хакі, що штовхали її, відбігли на лівий бік колії. Шлагбаум опустився в ту мить, як поїзд проходив повз будку.
Тільки тоді машиніст усвідомив, що могло трапитись, і по спині йому побігли мурашки.
Була точно 7-ма година 4 хвилини, неділя, 24 березня.
Як тільки задні колеса перекотилися через колію, Кіт підбіг до кабіни і скочив усередину. Ледве не провалився весь план — усього не передбачиш. Машина котилася по інерції. Кіт звернув з дороги на газон між щитом з виробничими показниками та управлінням заводу, де нікого не було, — неділя ж. Поставив машину на ручне гальмо, швидко піднявся на цистерну, відкрив люк і, натужуючись, почав витягати важкий бачок. Знизу йому допомагали. Ось уже бачок на землі. З люка вибралися Аренсібія і Вільям Лейва. Лейва підійшов до Кота, добув з бачка шкіряну валізку з трьома літерами. Аренсібія вже теж спустився на землю, і Лейва обережно передав йому валізку. Кіт і Лейва закрили бачок, знову опустили його в цистерну і закрили люк. Кіт підняв капот машини і став лагодити мотор, Лейва і Аренсібія скидали з себе непромокальні костюми — точнісінько, як на тренуванні, ще до того, як їх закинули на Кубу.
Операція проводилася в заздалегідь продуманому місці. З одного боку — спустілий на неділю будинок заводоуправління, який ховав їх від тих, хто працював у цехах на внутрішній території, а з другого — високий паркан, він закривав їх від охорони, яка могла б їх побачити в просвітах між вагонами, та й підійти не можна — потяг, довгий залізний ланцюг вагонів, а час його проходження точно розрахований.
Аренсібія та Лейва віддали непромокальні костюми Котові, той сховав їх у кабіні під сидіння. «Нащо їм знову оглядати машину, вже ж перевіряли при в'їзді», — подумав Кіт.
— Гей! Мотор завівся! — гукнув Кіт з машини. Молоковоз подав назад. Охоронники підняли шлагбаум. Порівнявшися з будкою,
Кіт помахав рукою — «Дякую!» — і звернув до кафетерію. На задньому дворі він зупинив машину, виліз і став ладнати зливний шланг.«Свою справу я зробив, — думав він. — Побачимо, як справиться Аренсібія з пластиковими коробочками».
— Не поспішай, — сказав Аренсібія Лейві. — Ми повинні з'явитися в точно визначений час. Поки що усе йде гаразд. Якщо Данієль зробить усе як треба, у нас не буде проблем.
Агенти ЦРУ, вдягнені у форму лейтенантів Міністерства внутрішніх справ Куби, прямували до будинку пожежної охорони заводу. Вільям Лейва, експерт, ніс маленьку валізу з чорної шкіри, на ній — великі літери: УПО — управління пожежної охорони. Аренсібія весь час звірявся з годинником: «Синхронність у таких випадках — то життя», — думав він.
Метрів за п'ятдесят до будинку пожежної охорони Аренсібія, подавши знак експерту, нахилився, буцім хотів зав'язати шнурок на черевикові, і глянув на годинник.
— Рівно через хвилину нам треба ввійти, — Аренсібія повів очима в напрямку будинку. — Пам'ятай інструкцію, в усьому покладись на мене. Я знаю, як поводитися з комуністами.
Побачивши офіцерів, вартовий біля входу виструнчився і віддав честь.
— Нам треба бачити лейтенанта дель Корраля, — сказав Аренсібія.
Вартовий набрав номер телефону.
— Лейтенанте, тут до вас два офіцери, — доповів він. Вислухавши розпорядження, промовив: — Слухаюсь, лейтенанте, — і повісив трубку.
— Підніміться сходами ліворуч до його кабінету.
Постукали в двері.
— Зайдіть, — почулося з кабінету.
Коли вони зайшли, лейтенант, що сидів за столом, встав. Білолиций, середнього зросту, міцний. Йому не можна було дати й сорока років, можливо, через буйне чорне волосся.
— Добридень, лейтенанте, — привітався Аренсібія. — Я новий начальник пожежної охорони нафтоперегінного заводу в Орієнте. А оцей товариш, — вказав він на Лейву, — лейтенант Перес, мій помічник.
— Радий познайомитися, — відповів офіцер і простягнув руку над столом. Лейтенант Родольфо дель Корраль. Сідайте. Чим можу бути корисний?
— Перш за все мене просив передати вам привіт лейтенант Оліва, — усміхнувся Аренсібія. — Він цікавиться, чи ви й зараз чемпіон з пінг-понгу. Він би не проти зіграти з вами.
— Ох, той Оліва! — засміявся лейтенант. — Що з ним? Хіба не він начальник пожежної охорони на заводі імені братів Діас?
— Так, але кілька тижнів тому отримав підвищення, перевели в провінційне управління, а на його місце призначили мене. Тому й послали нас до Гавани підучитися.
— Ага, он воно що.
— Ми приїхали позавчора і вже побували на кількох підприємствах, — Аренсібія глянув на годинник. — Залишилися тільки ви. Зрештою, тут нам найцікавіше, бо й у нас нафтоперегінний завод.
— Що ж, до ваших послуг, — відповів офіцер.
«Через п'ять секунд має подзвонити телефон. Інакше…», — нетерпеливився Аренсібія. Та зовні спокійно провадив розмову далі.
— Що ж передати Оліві?
— Скажіть йому, що…
Телефонний дзвінок перебив розмову.
Данієль Барріос почув гудок. Він ждав. Як було наказано, рівно о сьомій годині шістнадцять хвилин він набрав номер пожежної охорони нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса.
— Слухаю, — почулося на другому кінці лінії.