Детские

— Я нею аж сто вовків порубав! — вихваляюсь я, сторожко прислухаючись, чи не заворушиться перелякано той . — І ще сто порубаю! — Ги–и–и! — несподівано починає пхинькати брат.— Хочу спати… Ги–и–и! Мушу відірватися од вікна, що вже згасло й посіріло. Беру дерев'яну шаблюку, оглядаюся назад. У кімнаті…

РОЗДІЛ ДРУГИЙ у якому Аля потрапляє у країну Недоладію А треба вам сказати, що Аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. Тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках. А вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти…

Тут я повинен сказати, що вона не зовсім мала рацію. Так, я був певен, що мені все дозволено, але я з’їв ковбасу не під впливом якихось своїх поглядів, а просто тому, що мені хотілося їсти. Щоб якось, компенсувати збитки, яких я завдав дружині Письменника, я стрибнув їй на руки і почав потихеньку муркати.…

— Тимофію, чого так пізно? Добрий день, Свириде Яковлевичу. Просимо до хати, — легко вклонилась молодиця. — Доброго здоров'я. Нема часу. Швидше відпускай чоловіка. — Округла голова, гордовито посаджена на широких плечах, перехилилась над тином. — Вранці вже й оратимемо свій наділ. — Панську землю? —…

Річ у тім, що в одному дуже поважному міністерстві й на дуже високій посаді в мене є тезко. Він не тільки зветься так само, як я, — Єжи Б. Його батька, як і мого, звали Адамом, а матір, як і мою, — Іреною. Ще смішніше, що ми народилися того самого місяця й того самого року. Я народився шостого червня,…

Раптом Мумі-троль підвів голову і прислухався. Ген удалині Нюхмумрик вигравав на губній гармонії свою найвеселішу пісеньку «В усіх звірят кокарди на хвостах». Мумі-троль побіг простісінько на звуки мелодії. Унизу, біля річки, Мумі-троль угледів Нюхмумрика, який, нап’явши на самі вуха свій старий…

Ось потьмянів екран: це вже дуже глибоко. Та все одно — пересувається на дні моря підводна машина, а перед нею видно дивні химерні водорості, риби. — Отож і скажи тепер, Юрасику, чи може обійтися без телебачення акванавт? Юрасик згоджується: — Ні, не може. А якби я став льотчиком? …

Доня уже давно сиділа на ґанку. Мама не пускала її до хати, бо білила, а тато — на горище, де він латав дах, щоб дощ не падав їм на голови. Доня не думала, чи тато встигне залатати дах до того, як почнеться злива. Це турбувало її найменше. Коли вони їхали сюди вантажівкою, Доня усі очі видивила, але…

Як на Малого, то він миттю забрав би собі пса. Але все лихо в тім, що тато з мамою нізащо не хотіли заводити в хаті пса. А крім того, раптом звідкись з’явилася якась тітка й гукнула: — Рікі, сюди! І Малий тоді збагнув, що цей песик ніколи не стане його власним. — Видно, я довіку не матиму…

— Треба запастися водою, — сказав він. Це була правда. Вони полишили місто, не підготувавшись до подорожі. Великий молочний бідон, у якому тримали воду, стояв напівпорожній у кутку фургончика. Муфтик підвівся з-за керма, знайшов цеберку і вийшов із машини. Мохобородько та Півчеревичок ступили…

Мені, звісно, дуже неприємно згадувати, що говорили про нас з Костем Зінка Фокіна і решта наших товаришів на тих зборах, але попри все це, я розкажу все, як було насправді, не перекручуючи жодного слова й нічого не додаючи від себе… ПОДІЯ ТРЕТЯ Як в опері, виходить… Коли всі повсідалися…

— Чи є тут хтось? — Є, є. Залазь і не кричи так голосно, бо зараз увесь дім збіжиться сюди. — Це ти, Адаме? — Та вже ж не дух святий. Оглух ти, чи що? — Може, й оглух. У вухах повно води, і взагалі, наче на дні річки побував. Просто потоп якийсь. Казик гучно чхнув,…

— Приблизно так, — відмовив я, і Ладіслав підскочив з радощів. Дівчина посміхнулася мені не вельми прихильно. — То ви прилетіли самі? — Сам? Чому сам? Нас прилетіло кількасот, — скільки саме, я не скажу, — невидимих мооган у невидимому кораблі. Ми гуляли серед вас…

Посвітлішали верхівки дерев. То тут, то там у небесній безкрайності спалахнули сліпучо-білі, опалові, жовтогарячі, червоні мазки хмаринок. Забіліла срібляста смуга, залишена реактивним літаком. Барви яріли, мінилися, переходили одна в одну й нарешті меркли, щоб знову злитися з синявою неба. Тільки вихоплена…

Та й носив Федя не якусь там майку — справжній моряцький тільник. Ясна річ, він знав, що з'явився тільник на флоті не випадково. Була це не мода — смугастий тільник давав можливість боцманам стежити за роботою матросів між вітрилами і щоглами. Отож-бо, наслідуючи моряків, Федя теж, як це заведено на…

Никита огляделся по сторонам и подумал: действительно, что я тут? Солнце садилось, со стороны леса потянуло прохладой. В животе заурчало от голода. Никита поглядел на бабушкин забор, вздохнул и поднялся на ноги. * * * – Овощи? Овощи я не люблю. Бабушка, ничего не ответив, воткнула в гору…

Что касается главного и постоянного соседа нашего железа — кислорода, то с ним мы встречаемся чаще, чем с любым другим веществом. Без кислорода нет жизни. Кислород необходим для дыхания и людям и животным. Бесцветный, не имеющий ни вкуса, ни запаха, он в то же время обладает огромной силой и способен…

Когда деревья в древостое одной породы, он будет чистым. Несколько пород – смешанным. В чистом древостое все деревья примерно одной высоты. Такой древостой считается простым. Иное дело – в смешанном. Здесь деревья одних пород вырастают заметно выше других. Из ветвей крон нижних деревьев и получается…

А лесоруб гордился, что сын его стал музыкантом, и всегда слушал его музыку. Поэтому, когда вышла новая композиция, он решил послушать и её. И когда слушал, странные вещи вдруг стали происходить с его сердцем: оно сжималось от волнения, от воспоминаний, от угрызений совести. Вспомнил он свою сестру и…

Вздохнув, Артём вспомнил дедушку. Если тот и в самом деле погиб, то никаких сомнений: в последние часы самым печальным для него было наблюдать за смертью мира вокруг. Его карту затягивало безграничным чёрным пятном. Оно неумолимо съедало далёкие страны, соседние города. Замерло, когда вокруг дедушки…