Чтение онлайн

Привели підсудного, який байдуже зайняв своє місце біля поліцейського. Вигляд Антонія Косиби різко контрастував з погідним задоволенням його адвоката. Знахар сів, згорбившись, похнюпив голову й утупився в підлогу. Його борода ще дужче посивіла, обличчя пожовкло, під очима синіли мішки. Він навіть не роззирнувся залою, немовби не чув підбадьорливих знайомих голосів, що вимовляли його ім’я, зрештою, може й справді не чув, бо на питання адвоката взагалі не відреагував. Лише коли різко закалатав дзвоник і поліцейський наказав підвестися, Косиба мовби прокинувся. Він важко

встав і знову сів, заглиблений у свої думки.

У цій залі він був єдиною людиною, яку анітрохи не обходило, як саме відбуватиметься розгляд справи і його результат.

Він машинально відповів на запитання, що стосувалися його особи, а тоді знову повернувся до своєї мовчазної байдужості.

«Якби я мав справу з лавою присяжних, – подумав, усміхнувшись, Корчинський, – то самого вигляду цього нещасного було би досить, щоб його визнали невинним».

Тим часом один за одним почали виступати свідки. Першим свідчив сержант Зьомек. На чітко сформульоване питання прокурора він мусив відповісти поясненнями, які сильно обтяжували підсудного. Косиба зізнався в крадіжці валізки з інструментами, не повернув її, а навпаки, сховав і протримав кілька тижнів, а віддав лише злякавшись обшуку, під час якого крадене однаково знайшли б.

Тоді з питаннями виступив захисник.

– Скажіть будь ласка, чи ви, як комендант відділку в Радолишках, отримували якісь скарги від населення на Косибу?

– Ні, ніколи.

– Чи можете ви сказати, якою була моральність цього чоловіка до випадку із крадіжкою інструментів?

– Звичайно. Це була дуже порядна людина.

– Чому ви не заарештували Косибу, коли виявили крадіжку?

– Бо на мою думку не було підстав підозрювати, що він утече. Мені досить було його обіцянки.

– Вам було відомо, що Косиба прибув у ваші краї відносно недавно і до цього протягом багатьох років часто змінював місце проживання?

– Так.

– І попри це ви йому вірили, що він не порушить обіцянки?

– Так. Зрештою, я й не помилився, бо ж він не втік.

– Дякую. У мене більше немає запитань.

Наступним свідком був доктор Павлицький. Спочатку він неохоче заявив, що йому нічого додати до своїх попередніх свідчень, але після наполягань прокурора почав відповідати.

– Я тричі був у хаті, де мешкав підсудний.

– З якою метою?

– Спершу, щоб застерегти його від виконання незаконної медичної практики, пізніше мене викликали як лікаря, і нарешті, з метою відшукати вкрадені хірургічні інструменти.

– Які гігієнічні умови панували в цьому приміщенні?

– Жахливі. Одяг підсудного був засмальцьований, руки дуже брудні. Під стелею в багатьох місцях павутина. Я помітив, що горщики, у яких варили трави, були вкриті масним брудом. Напевне, у них готували й страву, і здається, ніколи не мили. На підлозі лежало сміття й різний мотлох. Задуха панувала така, що дихати було важко.

– Де Косиба проводив операції?

– Якраз у цьому приміщенні.

– А якщо проводити серйозні маніпуляції в таких умовах, то чи може пацієнтові загрожувати зараження?

– Звичайно, причому не лише при серйозних. Якщо до

будь-якої найменшої ранки потрапить бруд або пилюка чи щось подібне, це може викликати зараження або правець.

– Як відповів обвинувачений на ваші зауваження?

– Він їх цілковито проігнорував.

– Ви бачили хірургічні інструменти, якими знахар користувався під час операцій?

– Бачив, але це ніякі не хірургічні інструменти. Я помітив звичайні молотки, долото, обценьки… І ще простий кухонний ніж і садову пилку.

– У якому стані були ці знаряддя?

– На деяких видніла іржа. На одному долоті я побачив стару закреплу кров. Від усіх смерділо гасом або бензином, які підсудний використовував як дезінфекційний засіб.

– А гас і бензин мають якісь знезаражувальні властивості?

– Так, проте незначні.

– Скажіть, а чи багато знахарів практикує в околицях Радолишок?

– Кільканадцятеро. У цілому повіті їх не менше, ніж кількадесят. Це справлене лихо.

– Чим ви це пояснюєте?

– Людським невіглаством.

– А смертність серед населення висока?

– Дуже висока.

– Чи викликали вас у випадках, коли смерть наставала внаслідок дій знахарів?

– Дуже часто. У документах справи є копія мого звернення до влади, де я подаю цифри. Я особисто занотував сімдесят два випадки протягом двох років. У цілому повіті, згідно даних лікарів, дії знахарів спричинилися до смерті понад двохсот осіб.

Тепер до свідка звернувся адвокат:

– Ви щойно сказали, що вас дуже часто викликали до жертв знахарів?

– Саме так.

– Скільки разів ви зіштовхувалися із жертвами Антонія Косиби?

– Не пригадую.

– Он як. А ви пригадуєте бодай один такий випадок?

– Ні.

– Дуже дивно. Косиба лікував зовсім близько від Радолишок, лікував у жахливих санітарних умовах, користувався найпримітивнішими знаряддями для операцій, та попри це ви не чули про жоден випадок смерті з його вини? А може, чули?

– Ні, – подумавши, відповів лікар.

– Чим це можна пояснити? Тим, що в Косиби було мало пацієнтів?

– Я не рахував його пацієнтів.

– Ви помиляєтеся, пане докторе. У ваших свідченнях у першій інстанції ви стверджуєте, що вели підрахунки. Прошу вас, ваша честь, прочитати цей уривок зі свідчень. Том другий, сторінка тридцять шоста, абзац перший.

Головуючий скривився.

– Це не важливо для справи.

– Я хочу продемонструвати, що в Косиби було до двадцяти пацієнтів щодня за підрахунками доктора Павлицького.

Вказаний уривок зачитали, потому адвокат знову звернувся до свідка:

– На питання пана прокурора ви заявили, що тричі бували в хаті Косиби, причому один раз за викликом?

– Саме так.

– Навіщо вас викликали?

– Після катастрофи на мотоциклі до двох тяжко поранених.

– Хто вас викликав?

– Такий собі Войдилло, пізніше я довідався, що саме він і був винуватцем катастрофи.

– А хто наказав йому вас викликати?

– Здається, що Косиба.

– Ви не пригадуєте, пане докторе, чим пояснював Косиба те, що вас викликав?