Марсіянин
Шрифт:
– Вибачте за запізнення, – сказав Тедді, увійшовши крізь бічні двері. Він витяг з кишені кілька карток, склав їх рівніше і прочистив горло.
– За дев’ять днів з моменту оголошення про те, що Марк Вотні вижив, ми отримали нескінченні свідчення підтримки від усіх галузей. Ми безсоромно користаємося з цього, як тільки можна.
У залі захихотіли.
– Учора, за нашим проханням, мережу радіотелескопів SETI спрямували в бік Марса, на випадок, якщо Вотні передає бодай слабкий радіосигнал. Виявилося, що сигналу він не передає, але це засвідчило рівень загальної готовності допомагати нам.
– Громадськість дуже активна,
– Ми підправили орбіти трьох супутників, щоб мати «Арес-3» в полі зору довше, і тепер сподіваємося зробити знімок Марка на поверхні. Відтак, на основі його поведінки та дій, ми зможемо робити висновки про стан його здоров’я
– Питань багато: скільки він зможе протриматись? Скільки він має їжі? Чи зможе «Арес-4» його врятувати? Як з ним зв’язатися? Відповіді на ці питання наразі нас не задовольняють.
– Я не можу обіцяти успіху операції, але натомість обіцяю ось що: NASA повністю зосередиться на тому, щоб повернути Марка Вотні додому. Це стане нашою пріоритетною метою і спільною манією до тих пір, поки він не повернеться, або його смерть на Марсі не буде підтверджена.
•••
– Гарна промова, – сказав Венкат, коли вони увійшли до кабінету Тедді.
– Вона щира від початку до кінця, – сказав Тедді.
– О, я знаю.
– Чим я можу тобі допомогти, Венку?
– Я дещо надумав. Тобто, в ЛРР дещо надумали. Я лиш передаю.
– Люблю, коли щось надумують, – сказав Тедді, вказуючи на стілець.
Венкат сів.
– «Арес-4» може його врятувати. Це дуже небезпечно. Ми поділилися цією надумкою з екіпажем «Ареса-4». Вони не просто згодні, а й наполягають на цьому.
– Це зрозуміло, – сказав Тедді. – Божевілля в астронавтів тече в жилах. І благородство теж. То в чому суть ідеї?
– Ну, – почав Венкат, – вона ще на ранній стадії, але в ЛРР гадають, що можна використати АСМ не зовсім за призначенням для порятунку Марка.
– «Арес-4» ще навіть не запустили. Навіщо знущатися з АСМ? Чом би не збудувати щось краще?
– На проектування спеціального корабля немає часу. Марк не протримається і до прибуття «Ареса-4», але то вже інша проблема.
– Тоді розкажи про АСМ.
– У ЛРР його розберуть, викинуть трохи ваги, додадуть паливних баків. «Арес-4» витрачає мінімум палива на посадку в районі «Ареса-3». Тоді, давши повну-повнісіньку тягу, вони знову злітають. Назад на орбіту їм не піднятися, але можна полетіти до запланованого району «Ареса-4» горизонтально, що, скажімо так, дуже страшно. А там на них чекатиме АПМ.
– А що за вагу вони викинуть? – спитав Тедді. – Хіба АСМ і так не полегшили наскільки можна?
– Там ще є аварійно-рятувальне обладнання.
– Чудово, – сказав Тедді. – Наразимо на ризик життя ще шістьох людей.
– Еге ж, – сказав Венкат. – Безпечніше було б залишити екіпаж «Ареса-4» на «Гермесі», а на поверхню послати самого тільки пілота. Але це означає відмовитися від місії, тож вони радше ризикнуть життям.
– Бо вони астронавти, – сказав Тедді.
– Так, астронавти, – погодився Венкат.
– Що ж. Ідея безглузда і я ніколи її не схвалю.
– Ми
ще попрацюємо над нею, – сказав Венкат. – Спробуємо зробити її безпечнішою.– Спробуйте. Є якісь думки, як допомогти йому прожити там чотири роки?
– Жодної.
– І над цим попрацюйте.
– Зробимо, – сказав Венкат.
Тедді крутнувся на стільці й визирнув крізь вікно на небо. Підступала ніч.
– Що він може відчувати? – розмірковував він. – Він застряг там. Думає, що залишився сам-один і що ми забули про нього. Як це може вплинути на людську психіку?
Він повернувся до Венката.
– Цікаво, що зараз коїться в його голові?
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 61
З якого дива Аквамен керує китами? Вони ж ссавці! Де логіка?
РОЗДІЛ 7
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 63
Недавно я закінчив робити воду. Тепер я вже не ризикую підірватися. Картопля росте добре. Ніщо не намагалося мене вбити вже кілька тижнів. Тривожить лиш те, що серіали сімдесятих розважають мене набагато краще, ніж я собі уявляв. Загалом, на Марсі все стабільно.
Пора подумати про далеке майбутнє.
Навіть якщо я знайду спосіб повідомити NASA про те, що живий, немає гарантії, що вони зможуть мене врятувати. Я мушу мислити проактивно. Треба придумати, як дістатися «Ареса-4».
Це буде нелегко.
«Арес-4» сідатиме в кратері Скіапареллі, за 3200 кілометрів звідси. АПМ наразі вже там. Це я знаю точно, бо сам бачив, як Мартінез його туди посадив.
АПМ потребує вісімнадцять місяців, щоб виробити паливо, тож його NASA відправляє в першим. Вилетівши на сорок вісім місяців раніше, АПМ має запас часу на той випадок, якщо хімічні реакції відбуватимуться повільніше, ніж очікувалося. Але набагато важливіше те, що в такому разі стає можливою м’яка і точна посадка під дистанційним керуванням пілота з орбіти. Дистанційне керування аж із Г’юстона – варіант невдалий; до нього ж бо звідси від чотирьох до двадцяти світлових хвилин.
АПМ «Ареса-4» витратив на дорогу до Марса одинадцять місяців. Він вилетів раніше за нас і прибув з нами одночасно. Як і очікувалось, Мартінез майстерно його посадив. Скоро по тому ми набилися в наш АСМ і теж висадилися на поверхню. Ех, старі любі часи, коли мої товариші були зі мною.
Мені пощастило. Тридцять дві сотні кілометрів – то не так уже й багато. Могло бути й десять тисяч. І дякуючи тому, що я сиджу посеред найпласкішої частини поверхні Марса, перші 650 кілометрів будуть легкими й приємними (слава Ацидалійській рівнині!), але решта шляху здається звідси підступним, розритим, усіяним кратерами пекельним ландшафтом.
Зрозуміло, що поїду я на марсоході. І знаєте що? Вони не розраховані на багатоденні переїзди.
Це буде наукова експедиція з купкою експериментів. Буду сам собі NASA, придумуватиму, як дослідити далекі від Дому території. Добра новина в тому, що я маю багато часу на ці роздуми. Майже чотири роки.
Дещо зрозуміло вже зараз. Мені знадобиться марсохід. Експедиція буде тривалою, тому треба буде набрати припасів. Дорогою треба буде заряджати акумулятори, а марсоходи не мають сонячних панелей, тож доведеться поцупити кілька з Дому. Під час подорожі я муситиму дихати, їсти й пити.